ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 362/553/26
Провадження № 2-о/362/67/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23.06.2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі
головуючого - судді Медведєва К.В.,
за участі секретаря судового засідання - Бацула Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
в с т а н о в и в:
Заявник звернувся до суду із заявою в якій просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви вказує на те, що заявник перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Васильківського міськвиконкому Київської області 07.08.1998, про що у книзі реєстрації актів громадянського стану зроблено відповідний актовий запис №147. Заявник зазначає, що від шлюбу мають трьох повнолітніх дітей та неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За твердженням заявника, сімейне життя між ним та ОСОБА_2 не склалося, і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.10.2018 у справі №362/3127/18шлюб між заявником і ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 . Заявник зазначає, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати із заявником, знаходиться на його утриманні і вихованні.
Щодо мети встановлення факту, то в заяві ОСОБА_1 зазначає, що набуде право одноособово приймати рішення про надання дозволу на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей, тощо, без нотаріально посвідченої згоди того з батьків, хто проживає окремо від дитини. Також заявник набуде право без обов`язкової згоди того з батьків, хто проживає окремо від дитини, самостійно обирати лікувальні та навчальні заклади, змінювати місце проживання, а також вчиняти інші дії в інтересах дитини, одноособово представляти інтереси дитини в органах державної влади, місцевого самоврядування, їх підприємствах, установах та організаціях.
Крім того, встановлення вищевказаного факту надасть заявнику право звільнитися з військової служби відповідно до ст.. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
В судовому засіданні 19.06.2026 заявник заяву підтримав та вказав, що встановлення факту заявнику необхідно для підтвердження підстави для звільнення з військової служби.
Орган опіки і піклування повідомив суд, що ним надано висновок про доцільність визнання судом факту, про самостійне виховання і утримання ОСОБА_3 .
Заінтересована особа ОСОБА_2 (колишня дружина заявника, мати неповнолітнього ОСОБА_3 ) повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, направила в суд заяву в якій просила розглядати справу за її відсутності та вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_1 самостійно виховує та забезпечує матеріально неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Заінтересована особа Військова частина НОМЕР_1 повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася.
Міністерство оборони України повідомлено належним чином, в судове засідання не з`явилося, подало заяву, в якій проти задоволення заяви заперечило.
В судовому засіданні 19.06.2026 суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення у зв`язку з чим оголосив перерву до 23.06.2026.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 (заявник) та ОСОБА_5 (згодом змінила прізвище на ОСОБА_6 у зв`язку із укладенням шлюбу), що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про народження від 06.08.2019 серія НОМЕР_2 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.10.2018 у справі №362/3127/18 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07.08.1998 у відділі реєстрації актів громадянського стану Васильківського міськвиконкому Київської області, актовий запис № 147 розірвано.
Із 28.07.2020 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено довідкою від 25.07.2025 № 350/179/1/1/27/58/3156/пс, виданою начальником відділення персоналу та стройового - заступник начальника штабу в/ч НОМЕР_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 16.07.2025, остання зазначила, що після розірвання шлюбу із заявником, вона уклала шлюб з ОСОБА_7 у зв`язку з чим переїхала в м. Борислав та змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_6 . Також з заяві зазначено, що із січня 2019 неповнолітній син ОСОБА_3 проживає разом із заявником, як основним і єдиним його утримувачем, та таким, що самостійно його виховує. При цьому ОСОБА_2 , як мати ОСОБА_3 , не має можливості займатися вихованням і матеріальним забезпеченням неповнолітнього сина.
Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_3 від 18.07.2025 №175, ОСОБА_9 займається вихованням сина самостійно, мати участі у вихованні не приймає, проживає окремо.
Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21.07.2025 № 934 за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області від 22.07.2025 № 30449 перевіркою відомостей АСВП встановлено, що виконавчі документи щодо стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 до відділу станом на 22.07.2025 не надходили та на примусовому виконанні не перебувають.
Згідно листа Васильківського фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний Університет «Київський авіаційний інститут» від 23.07.2025 №221 ОСОБА_1 , батько здобувача освіти 2 курсу, спеціальності 272 «»Авіаційний транспорт» ОСОБА_3 приймає участь у вихованні та навчанні неповнолітнього сина.
Щодо мети встановлення факту, то під час судового розгляду ОСОБА_1 не зазначив та не надав суду доказів того, що у останнього виникали складнощі у реалізації прав стосовно дозволу від іншого з батьків на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей, тощо. Також заявник не зазначив та не надав суду доказів того, у нього виникали труднощі в обранні лікувальних та навчальних закладів, зміни місця проживання, а також вчинення інших дій в інтересах дитини, одноособово представлення інтересів дитини в органах державної влади, місцевого самоврядування, їх підприємствах, установах та організаціях.
Таким в зазначеній частині доводи заяви не підтверджуються матеріалами справи.
Щодо іншої мети встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, а саме те, що встановлення вказаного факту надасть заявнику право звільнитися з військової служби відповідно до ст.. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то саме вказана мета була озвучена заявником під час судового засідання.
Вивчивши заяву та матеріали, що до неї додані, приходжу до наступного висновку.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.
Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Метою встановлення факту заявник пов`язує із доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує неповнолітню дитину, зокрема з метою отримання підстави для звільнення з військової служби.
Суд зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.
У цій справі заявника просить встановити факт самостійного виховання та утримання заявником сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для мати дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дитини.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.
Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання та утримання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утримання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
З огляду на зазначене, суд вважає, що із зазначених заявником у заяві обставин та мети встановлення факту, вбачається, що існує спір про право, а відтак, суд дійшов висновку про залишення заяви без розгляду, роз`яснивши право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
Керуючись статтями 258-261, 293, 315, 353, 354, 355 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини залишити без розгляду.
Роз`яснити заявнику право звернення до суду за вирішенням спору в порядку позовного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали.
Дата складання повного тексту 23.06.2026.
Суддя Медведєв К.В.