ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
22 червня 2026 року Справа 160/16876/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
17.06.2026 року (10.06.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01.01.2023 по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.01.2025 року по 27.01.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - включаючи щомісячні основні (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові (надбавка за особливості проходження служби, премія) види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01.01.2023 по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.01.2025 року по 27.01.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - включаючи щомісячні основні (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові (надбавка за особливості проходження служби, премія) види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач вважає протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо неналежного визначення та нарахування грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 27.01.2025 року, тобто під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_3 . Зокрема, позивач зазначає, що при здійсненні нарахувань грошового забезпечення у 2022, 2023, 2024 та 2025 роках відповідач не застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет на відповідні роки (з 01.01.2022 року - 2481 грн, з 01.01.2023 року - 2684 грн, з 01.01.2024 року - 3028 грн, з 01.01.2025 року - 3028 грн), а натомість застосував інший (занижений або нормативно неактуальний) розрахунковий показник. У зв`язку із цим, на думку позивача, починаючи з 01.03.2022 року та протягом усього спірного періоду по 27.01.2025 року включно, відповідачем допущено порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, а також норм законів України про Державний бюджет на відповідні роки, що призвело до заниження розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а відтак і загального розміру грошового забезпечення позивача. Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний був здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням актуальних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня кожного відповідного календарного року, проте цього обов`язку не виконав, чим порушив право позивача на належне грошове забезпечення.
Одночасно із позовною заявою, позивачем до суду подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій останній просить суд поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що пропуск строку звернення до адміністративного суду позивачем зумовлений об`єктивними та незалежними від його волі обставинами, пов`язаними із правовою невизначеністю щодо застосування норм процесуального та матеріального права, а також особливостями регулювання спірних правовідносин у різні періоди. Зокрема, позивач звертається до суду із вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 27.01.2025, тобто за тривалий час, протягом якого законодавче регулювання строків звернення до суду за захистом порушених прав у сфері оплати праці та грошового забезпечення зазнавало суттєвих змін. Так, до 19.07.2022 діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка не встановлювала обмежень строку звернення до суду у спорах про стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення). Після набрання чинності Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 відповідне право було обмежено тримісячним строком звернення, що спричинило зміну підходів у судовій практиці. Разом з тим, протягом 2022- 2025 років у правозастосовній практиці Верховного Суду формувалися та неодноразово змінювалися правові висновки щодо моменту початку перебігу строку звернення до суду, а також щодо поширення нової редакції статті 233 КЗпП України на правовідносини, які виникли до її набрання чинності. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, а також у подальших рішеннях 2024-2025 років, неодноразово наголошувалося на необхідності диференційованого підходу залежно від періоду виникнення спірних правовідносин та дати звернення до суду. Крім того, спірні правовідносини мають триваючий характер, оскільки порушення права позивача на належне грошове забезпечення носить системний щомісячний характер і охоплює період з 27.02.2022 по 27.01.2025. Таким чином, кожне окреме нарахування (або його не нарахування) формує самостійний склад порушення права, що ускладнює визначення єдиного моменту, з якого має обчислюватися строк звернення до суду. Позивач не мав реальної можливості своєчасно звернутися до суду через відсутність повної та достовірної інформації щодо структури та порядку нарахування грошового забезпечення, яка була отримана лише після отримання відповідних довідок, розрахункових документів та офіційних відповідей уповноважених органів. Саме з цього моменту позивач отримав об`єктивну можливість оцінити факт порушення свого права та обсяг належних до стягнення сум. У сукупності зазначені обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду та необхідність його поновлення з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 18.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
Згідно з пунктами 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга стаття 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв`язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Позивач оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01.01.2023 по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.01.2025 року по 27.01.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - включаючи щомісячні основні (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові (надбавка за особливості проходження служби, премія) види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.01.2025 року №36 позивача виключено із списків особового складу.
Тобто, грошове забезпечення було виплачено позивачу у зв`язку зі звільненням з військової служби у січня 2025 року.
Так, заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком. Однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Одним із таких письмових документів є наказ військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.01.2025 року №36 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Також вказаний наказ містить детальну інформацію про суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу.
Таким чином, з моменту отримання вказаного наказу позивач був повідомлений про суми, які підлягають виплаті йому при звільненні, а відтак початок відліку строку на звернення до суду у цьому випадку розпочався з дня отримання позивачем вказаного наказу.
Як наслідок, оскільки позов подано до суду лише 10.06.2026 року (позовну заяву направлено засобами поштового зв`язку, тому суд констатує, що позов подано з порушенням тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб`єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивач був обізнаний про виплачені (невиплачені) йому суми в день звільнення зі служби, а крім того мав можливість вчинити дії для з`ясування, які саме види грошового забезпечення увійшли при обрахунку виплати грошової компенсації за невикористані відпустки.
У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач вказує, що спірні правовідносини стосуються виплати належного йому грошового забезпечення під час проходження військової служби, а тому при вирішенні питання щодо строків звернення до суду підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України та правові висновки Верховного Суду щодо спорів про оплату праці. Заявник посилається на практику Конституційного Суду України та Верховного Суду, відповідно до якої грошове забезпечення військовослужбовців є видом винагороди за працю, а право на його отримання підлягає судовому захисту за правилами, встановленими для спорів щодо оплати праці. Також заявник зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновку про те, що перебіг строку звернення до суду у спорах щодо належних виплат пов`язується з моментом отримання особою достовірної та документально підтвердженої інформації про розмір та склад відповідних виплат. На думку позивача, про порушення свого права він дізнався лише після отримання інформації, яка дала можливість встановити порядок проведення нарахувань та розмір належних до виплати сум, у зв`язку з чим звернувся до суду у розумний строк після отримання відповідних відомостей. У зв`язку із наведеним позивач просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити такий строк.
Втім, позивачем не зазначено жодних об`єктивних причин неможливості звернення до відповідача для з`ясування того, які саме види грошового забезпечення увійшли при обрахунку виплати грошової компенсації за невикористані відпустки.
При цьому, пропуск строку звернення до суду за період з 28.04.2025 року (останній день подання до суду позовної заяви з врахуванням тримісячного строку з моменту виключення зі списків особового складу з врахуванням вихідних днів як 26.04.2025 року та 27.04.2025 року) по 10.06.2026 року позивач не обґрунтував, відповідні докази про це не подав.
За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача відносно поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом викладеними в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 28.04.2025 року по 10.06.2026 року.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 із даною позовною заявою.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 28.04.2025 року по 10.06.2026 року.
Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник