Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
24 червня 2026 року Справа № 520/11026/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Харкові питання щодо залишення без руху адміністративного позову у справі за позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, при обчисленні розміру грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за виконання завдань на посадах у прикордонних оперативно-розшукових підрозділах, що пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік у кількості 45 календарні дні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік у кількості 45 календарні дні, грошової компенсації за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 35 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за виконання завдань на посадах у прикордонних оперативно-розшукових підрозділах, що пов`язані з підвищеним нервовоемоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік у кількості 45 календарні дні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік у кількості 45 календарні дні, грошової компенсації за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, із урахуванням раніше виплачених сум коштів.
Оскільки суддя перебувала у відпустці, розгляд справи здійснюється в перші дні після відпустки.
08.05.2026 ухвалою судді адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали стосовно строку зверння до судв із цим позовом.
Ухвалою судді від 27.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Щодо клопотання позивача про поновлення строку подання адміністративного позову до суду, приходжу наступного. Позивач у заяві про поновлення строку подання адміністративного позову наводить аргументи про те, що з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким визнано неконституційним обмеження строків звернення до суду щодо стягнення грошового забезпечення, а також враховуючи проходження служби в зоні бойових дій у м. Краматорськ, що унеможливлювало своєчасний збір документів та отримання правової допомоги, і відсутність належного інформування про нарахування при звільненні 27.04.2024, прошу визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , поновити йому строк у справі № 520/11026/26 та продовжити її розгляд.
08.06.2026 відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в клопотанні зазначив, що позивач, звільнений у запас наказом від 17.04.2024, отримав відповідні розрахунки та виплати, включно з компенсацією за додаткову відпустку за рішенням суду від 2025 року, і звернувся з новим позовом лише 01.05.2026, пропустивши тримісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України. Оскільки поважних причин пропуску строку не наведено, позов відповідно до ст. 123 КАС України підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Суд прийшов до переконання про необхідність залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11. 04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Позивача з 27.04.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
відповідно до висновку Верховного суду, який зроблено у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.04.2024 по 31.10.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 240/21955/25.
Позивач від ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав письмове повідомлення (лист від 12.06.2024 № 09/Л-244/256) з доданими картками грошового забезпечення де відображені суми нарахувань допомоги на оздоровлення, суми нараховані та виплачені йому при звільненні, в тому числі компенсації за невикористані дні відпусток, підписана ним власноруч розрахунково-платіжна відомість про нараховані суми при звільненні.
Також позивачу направлено лист від 02.10.2025 № 09/Л-709/666 з довідкою розрахунком про нарахування та виплату 26.09.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі 520/18826/24, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 грошової компенсації за 35 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, яка надається у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби на посадах у прикордонних оперативно-розшукових підрозділах, що пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я у відповідності до вимог ПКМУ від 01.08.2012 № 702 у розмірі 62271,60 грн.
Попри те, позивач звернувся до суду з цим позовом 01.05.2026, тобто з пропуском вимог, які перебувають поза межами тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
08.06.2026 позивач подав заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, заперечення обґрунтовує тим, що відповідач просив залишити позов без розгляду, посилаючись на пропуск тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП, однак ця норма втратила чинність після Рішення КСУ від 11.12.2025 № 1-р/2025, тому посилання є безпідставним. Позов стосується не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, до розрахункової бази при нарахуванні компенсацій та допомоги за 2022- 2024 роки, а остаточні виплати відповідач здійснив у жовтні 2025 року без урахування цієї винагороди, що свідчить про триваюче порушення прав позивача.
Щодо аргументів позивача до рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнаною неконституційною частину 1 статті 233 КЗпП України. Висновок Конституційного Суду України стосувався строку звернення до суду працівника під час виконання трудових обов`язків, а не після звільнення з роботи. До спірних правовідносин суд застосував приписи частини 2 статті 233 КЗпП України, які не визнанні неконституційними.
З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав протягом тримісячного строку з дати звільнення, позивачем не надано, причини, які наведені позивачем, не підтверджені відповідними доказами, а відтак такі визнаються судом не поважними, а тому позовні вимоги перебувають поза межами тримісячного строку звернення до адміністративного суду, а відтак у клопотанні позивача позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду із позовом у справі №520/11026/26 слід відмовити.
Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позової заяви клоптання про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За таких обставин, приходжу переконання, що адміністративний позов необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху у відповідності до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 171, 248, 259, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
У клопотанні позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду із позовом у справі №520/11026/26 - відмовити.
Адміністративний позов у справі № 520/11026/26 - залишити без руху.
Надати позивачу строк протягом п`яти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позов буде залишено без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. І. Садова