Справа № 459/1314/26
Провадження № 2-о/459/42/2026
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області
в складі головуючого - судді Новосада М.Д.
з участю секретаря судових засідань Фецан Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шептицькому в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шептицької міської ради, Військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні дитини з інвалідністю до 18 років та самостійного виховання,-
В С Т А Н О В И В :
30.03.2026 представник заявника - адвокат Пилипів В.І. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину з інвалідністю до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 01.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
02.04.2026 представник заінтересованої особи Військової частини НОМЕР_1 подав заяву про розгляд справи у його відсутності, при цьому зазначив, що оскільки Військова частина НОМЕР_1 не була свідком особистого життя ОСОБА_1 , а тому будь-яких пояснень по суті справи надати не може.
Сторони у судове засідання не з`явилися, при цьому були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Враховуючи, що в справі наявно достатньо матеріалів, які свідчать про права і взаємовідносини сторін, суд вважає, що заслуховувати їх особисті пояснення потреби немає, а тому розгляд справи слід провести у відсутності учасників та відповідно до ст.247 ЦПК України, без фіксування судового процесу.
Суд дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Представник заявника звернувся до суду із заявою, в обґрунтування якої вказав, що з 25.10.1997 р. по 23.02.2010 р. ОСОБА_1 перебував в шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю до 18 років. З моменту народження дитини, вихованням та утриманням дитини займався батько - ОСОБА_1 . Заявник 25.02.2022 року був мобілізований на військову службу та зарахований до військової частини НОМЕР_1 , де до тепер проходить військову службу. З моменту мобілізації, малолітній син ОСОБА_4 перебував на вихованні мами - ОСОБА_2 , які спільно проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Однак з червня 2025 року ОСОБА_2 догляд за дитиною з інвалідністю припинила з причини влаштування особистого життя, до дитини не приходить, життям сина, його самопочуттям не цікавиться. З цього часу, у зв`язку із проходженням батьком дитини з інвалідністю військової служби, догляд почала здійснювати рідна сестра дитини з інвалідністю, дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на її утриманні та вихованні залишилося двоє малолітніх дітей 2019 та 2023 року народження. З огляду на це, вона не має змоги доглядати за братом. Вказані обставини, а саме самоусунення заінтересованої особи ОСОБА_2 від участі у вихованні сина ОСОБА_4 , відсутність інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати та виховувати дитину, свідчить про факт самостійного виховання та утримання дитини лише батьком. ОСОБА_1 одноосібно бере повноцінну участь у вихованні дитини. Повністю забезпечує сина ОСОБА_4 матеріально, а також організовує набуття дитиною освіти, піклується про нормальний для дитини фізичний, моральний, інтелектуальний та соціальний розвиток. Однак, дитина з інвалідністю, а тому потребує постійної опіки та догляду одного з батьків. Разом з тим, спору щодо участі матері дитини у вихованні спільного сина немає. В силу життєвих обставин, які склалися у кожного з батьків дитини після розірвання шлюбу, заінтересована особа на проявляє бажання на постійній основі займатися вихованням сина з інвалідністю. Правових методів зобов`язати ОСОБА_2 займатися вихованням дитини з інвалідністю немає. Щодо позбавлення її батьківських прав заінтересована особа заперечує. У статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлені підставі для звільнення з військової служби. Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. З метою підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини з інвалідністю до 18 років заявник звернувся до суду для встановлення юридичного факту з метою звільнення з військової служби та продовження виховання та утримання дитини з інвалідністю до 18 років, оскільки це найбільше буде відповідали інтересам дитини.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164,180 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
ОСОБА_1 просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує дитину з інвалідністю до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення факту заявник зазначає отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
25.02.2022 року ОСОБА_1 був мобілізований на військову службу та зарахований до військової частини НОМЕР_1 , де до тепер проходить військову службу.
У пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що звільненню з військової служби під час дії воєнного стану підлягають військовослужбовці, які здійснюють виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину.
Таким чином, заявник просить встановити факт самостійного виховання ним сина з інвалідністю віком до 18 років, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Керуючись ст.ст. 293-294, 353 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , з участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шептицької міської ради, Військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту перебування на утриманні дитини з інвалідністю до 18 років та самостійного виховання - залишити без розгляду.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду з позовом в загальному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 23 червня 2026 року.
Суддя: М. Д. Новосад