Справа № 177/2103/26
Провадження № 2-з/177/14/26
У Х В А Л А
24.06.2026 Криворізький районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Лященко В.В.
за участю секретаря судового засідання Дятел К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотрук Василь Іванович, про забезпечення позову,
встановив:
Одночасно із поданим позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотрук В.С., до ОСОБА_2 про стягнення суми завдатку, надійшла заява представника позивача про забезпечення позову.
В заяві просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості про продаж позивачу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності, за 3 тисячі доларів США. Оплата мала відбуватися частинами. Позивач передала в рахунок завдатку за купівлю вище вказаної квартири відповідачу 2000 доларів США, про що ОСОБА_2 написала власноручно розписку. В подальшому відповідач відмовляється отримувати залишок коштів в розмірі 1 000 доларів США та нотаріально оформлювати договір купівлі-продажу, та повідомила позивача, що продавати квартиру не буде. На прохання повернути сплачені їй кошти, відповідач відмовляється. Відповідач офіційно не працює, постійного доходу не має, що може унеможливити виконання рішення суду, тому виникає необхідність забезпечити позов.
При розгляді вказаної заяви, суд виходить з наступного.
Конституцією України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124). Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (§ 77).
Як зазначено в частинах першій та другій статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно із пунктами 4, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів; особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (пункти 35, 36).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 726/822/21.
Верховним Судом в постановах від 08 травня 2019 року (справа № 487/7097/18) та від 25 вересня 2019 року (справа № 320/3560/18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 381/4019/18) сформульована правова позиція, відповідно до якої обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 березня 2023 року (справа № 212/7106/21) вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Отже, мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , написала розписку про отримання завдатку в розмірі 2000 доларів США за продаж квартири по АДРЕСА_2 . Як стверджує позивач, відповідач відмовляється отримувати решту суми за продаж квартири та укладати нотаріальний договір купівлі продажу так само як і повернути отримані гроші.
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 29554265 від 05.04.2011 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/3 частці кожному.
Заява про забезпечення позову не містить посилання заявника на обставини щодо вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, і до заяви не долучено доказів на їх підтвердження щодо того, що вчиняються будь-які дії відповідачем щодо купівлі-продажу, здачі в оренду чи інших дій нерухомого майна відповідача, яке належить їй на праві приватної власності.
ОСОБА_1 не долучено до заяви доказів стосовно вартості вказаного майна, яке може значно перевищувати суму заборгованості. При цьому суд окремо зауважує, що заявник просить накласти арешт на всю квартиру, однак відповідачу належить лише 1/3 частка вищевказаної квартири. Заявник не надала та не обґрунтувала співмірність запропонованих заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.
Також, заявником не підтверджено жодними доказами, що відповідач не має офіційних джерел доходу та являється непрацевлаштованою.
Крім того, мотивуючи вказану заяву про забезпечення позову, позивач послалася винятково на загальні підстави щодо необхідності забезпечити позов, втім, жодних відомостей про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в заяві не відобразила і не подала доказів реального наміру відповідача ОСОБА_2 відчужити нерухоме майно, що свідчило б про бажання відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року (справа № 755/5333/20) вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року (справа № 914/1570/20) виснувала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Крім того, суд зауважує, що застосування судом заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, буде надмірним втручанням у права, свободи та інтереси людини і громадянина, що не відповідає таким засадам цивільного судочинства як верховенство права та пропорційність.
Враховуючи вищенаведене, оскільки стороною позивача не наведено обґрунтованих підстав для застосування вказаних у заяві заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 149-153, 260-261 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотрук Василь Іванович, про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області, протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання суддею.
Суддя В.В.Лященко