Ухвала
24 червня 2026 року
м. Київ
справа № 274/2270/16
провадження № 61-8108ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Гуменюка Олександра Володимировича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ZHD0GK00000075 від 15 лютого 2008 року у сумі 22 334,56 доларів США, що за курсом 25,84 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12 березня 2016 року становить 577 125,16 грн та судові витрати.
19 липня 2016 року заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором № ZHD0GK00000075 від 15 лютого 2008 року в сумі 22 334,56 доларів США, що за курсом НБУ від 12 березня 2016 року - 25,84, складає 577 125,16 грн та стягнуто витрати зі сплати судового збору в сумі 8 656,88 грн.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 19 липня 2016 року у цивільній справі № 274/2270/16-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
21 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуменюка О. В. залишив без задоволення, а заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року - без змін.
16 червня 2026 року адвокат Гуменюк О. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у цивільній справі № 247/2270/16-ц.
Частиною першою статті 394 ЦПК Українипередбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн.
Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є грошові вимоги у розмірі 22 334,56 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України, установленим станом на 12 березня 2016 року - дату звернення позивача до суду з цим позовом, становить 577 125,16 грн.
Отже, з огляду на те, що ціна позову визначається виходячи з розміру заявлених грошових вимог станом на день подання позовної заяви, ціна позову у цій справі становить 577 125,16 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
У касаційній скарзі адвокат Гуменюк О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; відповідачка позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; крім того, справа має для неї виняткове значення, оскільки стосується захисту її майнових прав як спадкоємця боржника.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Посилання представника заявника на те, що ОСОБА_1 позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, під час розгляду іншої справи, не заслуговують на увагу, оскільки заявниця не була позбавлена можливості доводити зазначені нею обставини під час розгляду цієї справи в судах двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а тому їй була забезпечена можливість реалізувати своє право на справедливий судовий розгляд. Крім того, у касаційній скарзі не наведено доводів та не надано відомостей про наявність у провадженні суду іншої справи, у якій встановлені оскаржуваним судовим рішенням обставини матимуть преюдиційне значення, а також не зазначено про намір ініціювати судове провадження, у межах якого такі обставини можуть бути покладені в основу судового розгляду.
Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскарженими судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й також не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу адвоката Гуменюка Олександра Володимировича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко