провадження 2/287/1473/26
Справа № 287/651/26
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2026 року м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Нижник Г.П., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Волков Сергій Миколайович до ОСОБА_2 про встановлення батьківства,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, в якому просить:
- встановити що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , являється батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- внести зміни до актового запису № 15 від 17.11.2000 про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказавши в графі батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянин України, уродженець с. Замисловичі Олевського району Житомирської області.
При вирішенні питання про прийняття в провадження позовної заяви та відкриття провадження по даній справі, перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам закону, суддя приходить до наступного висновку.
Всупереч вимогам п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, позивач не зазначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
А тому позовні вимоги мають визначатись позивачем відповідно до змісту стверджуваного порушеного права, зокрема, як приклад, про стягнення сум, зобов`язання вчинити певні дії тощо. У процесі розгляду позовних вимог суд може встановлювати певні факти як елемент доказування, а не як самостійні вимоги.
Матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна бути релевантною порушеному праву й відповідати способам захисту, властивим позовному провадженню. У разі порушення цивільного права чи інтересу у особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
Натомість позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження з вимогою про встановлення факту батьківства, хоча така вимога відповідно до ст. 130 СК України підлягає розгляду в порядку окремого провадження. При цьому позивач не навела конкретної мети встановлення зазначеного факту та не зазначила, яке саме право чи законний інтерес підлягає захисту.
Крім того, відсутність конкретизації мети встановлення факту не дає можливості суду перевірити, чи не пов`язане вирішення цього питання з наявністю спору про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Ст.130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Натомість, згідно зі ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Отже, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є смерть чоловіка, щодо якого ставиться питання про батьківство. Натомість позов про визнання батьківства пред`являється за життя особи, батьківство якої оспорюється або визнається в судовому порядку.
Крім того, зі змісту поданого позову вбачається, що позивач у порядку позовного провадження просить встановити юридичний факт. Разом із тим, у позовній заяві не зазначено, яким чином відповідач порушує, не визнає або оспорює її права, свободи чи законні інтереси. Позовна заява не містить відомостей про те, що між сторонами існує спір про право, і що наявні умови для розгляду заявлених вимог саме в позовному, а не в окремому провадженні, як це передбачено статтею 293 ЦПК України.
Отже, виходячи зі змісту позовних вимог, позивачем не зазначено способу захисту порушеного права, який підлягає судовому захисту в порядку позовного провадження.
З аналізу поданої позовної заяви вбачається, що позивачка звернулася до суду із позовною вимогою про визнання факту батьківства, однак наведені у заяві обставини та зміст заявлених вимог свідчать про необхідність вирішення питання саме про встановлення факту батьківства в окремому провадженні, оскільки особа, яку позивач вважає батьком, померла. Тому дана справа повинна розглядатися в порядку окремого провадження.
Крім того, позивачем не залучено до участі у справі як третю особу відповідний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки саме на цей орган покладається обов`язок щодо внесення змін до актового запису про народження.
Із змісту поданої заяви неможливо однозначно встановити, чи має намір заявник звернутися з позовом про визнання батьківства, чи із заявою про встановлення факту батьківства в порядку окремого провадження, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Вважаю, що позивачу слід визначитися із колом осіб у цій справі, на права та обов`язки яких вплине прийняте судом рішення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Волков Сергій Миколайович до ОСОБА_2 про встановлення батьківства - залишити без руху.
Надати позивачу (його представнику) строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз`яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Г. П. Нижник