Справа № 761/5969/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2026 року місто Київ
Суддя Подільського районного суду м. Києва Гребенюк В.В., ознайомившись з матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
У С Т А Н О В И В :
14 лютого 2026 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Розпорядженням Голови Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року справу № 761/5969/26 передано до Київського апеляційного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності на підставі ст. ст. 26, 31 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року цивільну справу №761/5969/26 передано за територіальною підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026, дану справу передано на розгляд судді Гребенюку В.В.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить: стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 1 000 045 (один мільйон сорок п`ять) гривень, з яких 45 (сорок п`ять) гривень матеріальної шкоди та 1 000 000 (один мільйон) гривень на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом постановлення незаконної Ухвали від 18.01.2024 у справі № 761/27391/22, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Перевіривши позовну заяву з доданими до неї доказами, судом встановлено наступне.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц міститься висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України у Постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Разом з тим, закони України не передбачають розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).
Відповідний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 454/143/17-ц, від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 року у справі № 489/5045/18, від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.
Як визначено у п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналізуючи вищевикладене, судом встановлено, що позовні вимоги позивача фактично зводяться до не згоди з прийнятим судовим рішення, постановленим суддею Шевченківського районного суду м. Києва від 18.01.2024 року у справі № 761/27391/22, яким відмовлено позивачу у відкритті кримінального провадження за його заявою про перегляд Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10.01.2023 за нововиявленими обставинами.
Однак, позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження вище вказаної ухвали. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.07.2024, Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у відкритті кримінального провадження за його заявою про перегляд Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2023 року за нововиявленими обставинами, у справі № 761/27391/22, провадження № 1-кс/761/262/2023 за нововиявленими обставинами - скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Отже, позивач стверджує, що незаконним рішенням Шевченківського суду м. Києва йому завдано матеріальну та моральну шкоду і тому він просить покласти в цьому випадку відповідальність на Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.
Разом із тим, відповідно до положень Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та усталеної практики Верховного Суду, судові рішення можуть бути оскаржені виключно у порядку апеляційного та касаційного перегляду. Подання позову про відшкодування шкоди з мотивів незгоди з судовим рішенням є неприпустимою формою оскарження діяльності суду, оскільки порушує принцип незалежності суддів та встановлений законом порядок перегляду судових рішень.
За таких обставин, з огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки Верховного Суду, судом встановлено, що позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій (бездіяльності) суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Що стосується позовних вимог до Держави України в особі Державної казначейської служби України, слід заначити наступне.
Згідно ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно виписки з Єдиного державного юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, адреса місцезнаходження юридичної особи - відповідача по справі: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадської формувань.
Отже, вищезазначена справа не підсудна Подільському районному суду м. Києва за правилами територіальної підсудності. Разом з тим, згідно ч.1 ст. 378 ЦПК України, прийняття судом судового рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) є підставою для його скасування.
Частиною 9 ст. 187 ЦПК України встановлено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, суд вважає необхідним направити за підсудністю цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди до Печерського районного суду м. Києва.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 255, 256, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В :
У відкритті провадження в частині позовних вимог до Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в частині до Шевченківського районного суду м. Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити;
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування шкоди, разом з додатками надіслати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15);
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду;
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Гребенюк