Справа № 420/10766/26
У Х В А Л А
26 червня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі № 420/4602/25, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою судді від 17.04.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
06.05.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому, зокрема, відповідач клопоче про залишення позовної заяви без руху. Обґрунтовуючи таку заяву представник відповідача зазначає, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п. 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Тобто, як стверджує представник відповідача, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. Тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Відповідач стверджує, що відповідного звернення від Позивача на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходило, що обумовлює безпідставність та передчасність позовних вимог.
Щодо твердження позивача, що він звертався до військової частини НОМЕР_1 з проханням нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, однак йому було відмовлено у здійсненні відповідної виплати, відповідач вказує, що звернення було подано і відповідь на нього надана до моменту виключення Позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (що здійснено з 05.01.2025 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2024 № 374). Іншими словами, на момент підготовки листа від 26.12.2024 № 1528/15/12534 Позивач не мав права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, оскільки сама індексація не була виплачена (ст.ст. 3 і 4 Закону № 2050-ІІІ, п. 5 Порядку № 159).
Отже Позивач безпідставно посилається на вказаний лист як на відмову виплатити компенсацію і вищевикладене свідчить про передчасність звернення до суду.
Розглянувши заявлене клопотання про залишення позову без руху, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Статтею 169 КАС України визначено підстави для залишення позовної заяви без руху: позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу.
При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд.
Як зазначає представник відповідача, позивачем не дотримано положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п. 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, і ним не отримано відмову у виплати компенсації, отже звернення до суду є передчасним.
З приводу зазначеного суд зазначає, що відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата ВС також дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що відсутність факту звернення позивача до відповідача з відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів через порушення строку не зумовлює залишення позовної заяви позивача без руху.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Статтями ж 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 року по справі №160/2551/19.
Відтак, враховуючи доводи клопотання про залишення позову без руху, задля забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду та уникнення надмірного формалізму, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 243, 248, КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя А.А. Радчук