Справа № 683/1116/26
2/683/1087/2026
У Х В А Л А
08 червня 2026 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Завадської О.П.
секретаря Поважнюк О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинові Хмельницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України в розмірі 7000000,00 грн.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 03 жовтня 1979 року вийшла заміж у м. Маріуполь, де з того часу проживала та працювала. З початку збройної агресії Російської Федерації військові сили Російської Федерації та так званої «Донецької Народної Республіки» систематично та цілеспрямовано обстрілювали місто усіма видами зброї, а потім оточили та вчиняли терор і геноцид. Вона перебувала за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Її будинок було пошкоджено (зруйновано дах та частину квартир). З 26 лютого 2022 року в місті зник будь-який зв`язок, з 28 лютого 2022 року зникло світло, вода та опалення, з 02 березня 2022 року зникло газопостачання. Магазини, лікарні, аптеки, будь-які установи та підприємства не працювали. Вона і вдень, і вночі перебувала під постійними обстрілами, воду добувала зі снігу або дощу, в оселі температура була не вище 9 градусів. Поруч палали будинки, лежало багато трупів людей.
Під час масових обстрілів вона разом із сином ОСОБА_2 ховалися у підвалі сусіднього будинку. Озброєні російські війьскові систематично обшукували підвали, проводили перевірки, відбирали телефони, змушували піднімати одяг та оглядали тіло на наявність татуювань, чинили психічний тиск - було дуже страшно і не було розуміння, чи залишишся живою після чергового обшуку.
Кожного дня російські літаки наносили удари по м. Маріуполь. Під час чергового удару та вибуху від розльоту уламків вона отримала мінно-вибухову травму. Лікарні не працювали, отримати першу медичну допомогу не було де. В їхньому будинку проживали інтерни, які по можливості надали їй першу медичну допомогу та сказали, що потрібна термінова операція.
Тому син прийняв рішення виїжджати з м. Маріуполь, що було надто складно та небезпечно. На скло власної автівки вони наклеїли напис «ДІТИ», надіючись, що так буде безпечніше. Вони їхали і не знали, що їх чекає, вздовж дороги були зруйновані будинки, розстріляні машини, трупи - дивитись на це було дуже важко, психіка не витримувала (постійний стрес, підвищенний тиск та сильний фізичний біль від рани). Необхідно було перетинати дуже багато блокпостів, на яких військові РФ з автоматами перевіряли документи та телефони, обшукували машину та особисті речі. Дорога для неї була дуже важка і фізично, і психічно.
Доїхавши до м. Запоріжжя, одразу поїхали в Запорізьку обласну лікарню, де їй надали кваліфіковану медичну допомогу, встановили діагноз «Мінно-вибухова травма. Відкритий, вогнепальний багатоуламковий перелом ДМЕ обох кісток правого передпліччя зі зміщенням фрагментів. Численні сторонні тіла» та прооперували.
Залишатись у м. Запоріжжя на той час було також небезпечно, тому вона із сином поїхали до родичів у м. Старокостянтинів Хмельницької області. Після операції дуже сильно боліла рука, дорога була важкою.
Приїхавши в м. Старокостянтинів потрібно було пристосовуватись до інших обставин життя. Внаслідок отриманого стресу та страху вона не могла спати, також постійно боліла рука, тому вимушена була неодноразово звертатись за медичною допомогою у міську лікарню, а також до Хмельницької обласної лікарні, де її кілька разів оперували.
У м. Маріуполь вони із сином пережили сильний психологічний стрес, страх, голод, холод, смерть близьких людей, вона також отримала мінно-вибухову травму. У сина від пережитих психоемоційних стресів стався інсульт і він помер у віці 44 років ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Старокостянтинів. Втрата сина ще більше додала душевних страждань та негативно вплинула на здоров`я. Вона постійно відчуває фізичний та душевний біль (від гучних звуків та вибухів у неї панічний страх).
З березня 2022 року по даний час вона проживає у родичів, має статус внутрішньо-переміщеної особи. Внаслідок окупації частини Донецької області, зокрема, м. Маріуполь, вона позбавлена єдиного власного житла, втратила усе нажите майно та речі, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, втратила сина та втратила сенс життя.
Діями відповідача невідворотно змінено її життя, їй спричинено сильний душевний невгамовний біль та безперервні страждання, що призвело до проблем зі здоров`ям, знищення її власності, матеріальних труднощів, зміни звичного способу життя, погішення його якості, тому вважає справедливою компенсацією з держави - агресора Російської Федерації стягнення моральної шкоди в розмірі 7000000,00 грн.
Відповідач відповідно до вимог статей 128, 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про розгляд справи, заяв по суті не подавав, клопотань не заявляв.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
За таких обставин суд вважає можливим проведення заочного розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 280-282 ЦПК України,
постановив:
розглянути цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди в заочному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя