Справа № 565/1525/26
Провадження № 2/565/914/26
У Х В А Л А
29 червня 2026 року м.Вараш
Вараський міський суд Рівненської області в особі судді Бренчук Г.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.
Згідно із ст. 6 СК України дитини - це особа до досягнення нею повноліття.
Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
За правилами ст.160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При вирішенні вказаного питання щодо дитини, яка досягла 14 років, необхідно керуватися нормами ст.160 СК України та ст.29 ЦК України.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.2 ст.29 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України».
Зі змісту позову та свідоцтв про народження встановлено, що позивач просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким на момент звернення до суду виповнилося повних 16 та 14 років відповідно.
Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» належить тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що на момент звернення до суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виповнилося 16 та 14 років відповідно, враховуючи положення ч.2 ст.29 ЦК України та ч.3 ст.160 СК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання дітей, які досягли 14 років, не підлягають судовому розгляду.
З урахуванням зазначеного, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з батьком слід відмовити.
Керуючись статтями 186, 260, 353 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Відмовити ОСОБА_1 відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.352-355 ЦПК України.
Суддя Г.В.Бренчук