Ухвала № 137809661 у справі № 466/10447/25 від 29.06.2026

Справа №466/10447/25

Провадження №2-о/466/213/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючої-судді Федорів О.П.,

з участю: секретаря судового засідання Заяць У.Ю.,

представниці заявника ОСОБА_1 ,

представниці заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи - ОСОБА_4 , Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Генеральний штаб Збройних Сил України, про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей,

в с т а н о в и л а :

заявник звернувся до суду зі заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування поданої заяви зазначає, що діти народжені у шлюбі, укладеному між ним та ОСОБА_4 . Рішенням суду від 20 жовтня 2023 року шлюб розірвано. Стверджує, що діти проживають разом з ним, він забезпечує їх належний догляд та підтримку, а мати не цікавиться здоров`ям, фізичним та ментальним станом дітей, їх розвитком та навчанням. З моменту фактичного припинення шлюбу мати не відвідує дітей, не проявляє бажання бачитись з ними, участі у вихованні дітей не бере. Зазначає, що встановлення цього факту обумовлене необхідністю подання судового рішення до територіального центру комплектації та соціальної підтримки, де заявник перебуває на військовому обліку, з метою надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

У судовому засіданні суд постановив на обговорення питання про залишення заяви без розгляду, опираючись на актуальну та сталу судову практику Верховного Суду, оскільки питання, заявлене ОСОБА_3 у цій справі, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, адже з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Представниця заявника та представниця заінтересованої особи ОСОБА_4 просили вирішити питання на розсуд суду.

Представники заінтересованих осіб - Залізничної районної адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування та ІНФОРМАЦІЯ_4 , у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник заінтересованої особи - Генерального штабу Збройних Сил України в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності та надав письмові пояснення про те, що правові наслідки можливого судового рішення у цій справі можуть виникнути виключно у правовідносинах між заявником та відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки як органом, до компетенції якого належить виконання законодавства з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації. Та рішення у цій справі жодним чином не вплине на права, свободи, інтереси чи обов`язки Генерального штабу Збройних Сил України.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 викладено висновок, за яким «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

У справі, яка є предметом розгляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дітей. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу батька, який самостійно виховує неповнолітніх дітей. Внаслідок встановлення факту самостійного виховання дітей заявником, він зможе вирішити питання щодо оформлення відстрочки від призову під час мобілізації.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 Сімейного кодексу України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22).

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, потребує дослідження й врахування думки та інтересів дітей, обов`язкової присутності органу опіки та піклування.

У статті 165 Сімейного кодексу України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування в спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22).

Суд акцентує увагу на тому, що подана заявником заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні неповнолітньої дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, зокрема від обов`язків виховання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право між батьками дітей у позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 363/4834/23).

Про наявність послідовної та актуальної судової судової практики Верховного Суду, окрім наведених постанов, свідчить також постанова Верховного Суду від 15 січня 2026 року №442/5036/24, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалені за аналогічних обставин, які є предметом розгляду у цій справ.

Про це ж свідчить і постанова Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі №183/10744/24, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалені за аналогічних обставин, які є предметом розгляду у цій справ.

За змістом частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Додаткову увагу суд звертає на те, що у провадженні Шевченківського районного суду м.Львова перебувала цивільна справа №466/586/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини. Рішенням суду від 15 січня 2025 року у позові відмовлено, у зв`язку з відсутність спору між батьками дітей щодо їхнього місця проживання. Рішення набрало законної сили.

Суд наголошує, що у справі №466/586/24 предметом розгляду була вимога про визначення місця проживання дитини, яка відрізняється від вимоги про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей. Обсяг і спосіб доказування у цих справах є різним та відсутність спору про визначення місця проживання дитини не свідчить про відсутність спору у справі про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей, який існує об`єктивно, безвідносно до дій заінтересованих осіб.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заяву слід залишити без розгляду, адже з неї вбачається наявність спору про право. Указане не позбавляє заявника права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Керуючись частиною 4 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

заяву ОСОБА_3 , заінтересовані особи - ОСОБА_4 , Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Генеральний штаб Збройних Сил України, про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей, залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оголошена 29 червня 2026 року.

Головуюча О.П. Федорів