Судові рішення

Ухвала № 137828820 у справі № 160/36729/25 від 29.06.2026

Ухвала від 29.06.2026 в адміністративній справі № 160/36729/25 (категорія «Проходження служби»). Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду, суддя Дашутін І.В.

Справа№ 160/36729/25
СудКасаційний адміністративний суд Верховного Суду
СуддяДашутін І.В.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПроходження служби
Дата ухвалення29.06.2026
Надійшло до реєстру01.07.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/137828820

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

УХВАЛА

29 червня 2026 року

м. Київ

справа №160/36729/25

адміністративне провадження № К/990/28976/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів - Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О.Р.,

перевіривши касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/36729/25 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України, щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2 598 грн, 2023 році у розмірі 2 684 грн, 2024 році у розмірі 3028 грн, у 2025 році у розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2022 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX у розмірі 2589 грн; грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року у розмірі 2684 грн; грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року у розмірі 3028 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року у розмірі 3028 грн за рахунок фонду оплати праці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481 грн, 2023 році у розмірі 2 684 грн, 2024 році у розмірі 3028 грн, у 2025 році у розмірі 3028 грн.

Зобов`язано Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2022 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX у розмірі 2481 грн; грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710- IX у розмірі 2684 грн; грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX у розмірі 3028 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень КАС України скаржником не надано, а наведені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження.

Скаржник обмежується загальними твердженнями про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для Бюро економічної безпеки України як учасника справи. Водночас належних обґрунтувань, які б свідчили про наявність таких підстав, касаційна скарга не містить.

Скаржник не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б забезпечити нове, уніфіковане розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Посилання скаржника на наявність значної кількості аналогічних справ та різні підходи судів до вирішення спорів не свідчить саме по собі про існування питання права фундаментального значення, оскільки не містить аналізу змісту такого питання та не доводить його засадничого характеру.

Також скаржник не наводить належних доводів щодо наявності значного суспільного інтересу або виняткового значення справи для нього як учасника спору, а обмежується загальними твердженнями про бюджетні наслідки можливих рішень у подібних спорах, що не є достатнім обґрунтуванням у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виключних підстав для відкриття касаційного провадження.

Скаржник фактично намагається підмінити підстави касаційного перегляду доводами щодо переоцінки обставин справи та незгодою з висновками судів попередніх інстанцій, що не може розглядатися як належне обґрунтування підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Бюро економічної безпеки України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/36729/25 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Дашутін

Судді Ж.М. Мельник-Томенко

О.Р. Радишевська

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
23.10.2026 Ухвала № 140968209 Третій апеляційний адміністративний суд
23.10.2026 Ухвала № 140968204 Третій апеляційний адміністративний суд
02.10.2026 Ухвала № 140283660 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
30.09.2026 Ухвала № 140252179 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
30.09.2026 Ухвала № 140194927 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140123301 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
25.09.2026 Ухвала № 140080351 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
22.09.2026 Ухвала № 139942543 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
02.07.2026 Ухвала № 137890049 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
22.06.2026 Ухвала № 137619827 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
22.05.2026 Постанова № 136805390 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
15.04.2026 Ухвала № 135742035 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
30.03.2026 Ухвала № 135297350 без тексту Третій апеляційний адміністративний суд
26.02.2026 Рішення № 134431134 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд
28.01.2026 Ухвала № 133635534 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд
13.01.2026 Ухвала № 133248254 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд
26.12.2025 Ухвала № 132952730 без тексту Дніпропетровський окружний адміністративний суд