УХВАЛА
30 червня 2026 року
м. Київ
справа №160/20298/25
адміністративне провадження № К/990/16511/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Мацедонської В.Е., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - скаржник, позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат з 03.03.2022 по 15.04.2025, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024, з 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб») (далі - Постанова № 704) та додаткових видів грошового забезпечення;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати з 03.03.2022 по 15.04.2025, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом: з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024, з 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до положень Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб») та додаткових видів грошового забезпечення та видати відповідні фінансові документи.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 03.03.2022 по 19.05.2023, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;
- у задоволенні решти позовної заяви відмовлено.
Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Ухвалою Суду від 30.04.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Копію ухвали про залишення касаційного скарги без руху було надіслано на поштову адресу ОСОБА_1 , проте поштове відправлення (R067162288978) повернулося на адресу Суду з відміткою пошти: «закінчення терміну зберігання».
11.05.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Суду надійшла уточнена касаційна скарга разом з якою було подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 01.06.2026 продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 160/20298/25, на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067189524258) ухвала суду про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги від 01.06.2026 вручена ОСОБА_1 10.06.2026.
15.06.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Суду надійшла уточнена касаційна скарга разом з якою було надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та матеріали уточненої касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В уточненій касаційній скарзі підставою перегляду оскаржуваних судових рішень скаржник указує пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, про те, що після набрання чинності Постановою № 481 з 20.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням військовослужбовця підлягають визначенню із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн.
Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом, про що прямо вказано в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом першої та апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях.
Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, який було застосовано судами попередніх інстанцій у цій справі № 160/20298/25, скаржник переконує, що підхід, за яким пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 застосовується виключно з огляду на його чинність, без оцінки відповідності актам вищої юридичної сили, суперечить частині третій статті 7 КАС України та сталій правовій позиції Верховного Суду щодо незастосування судами нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України, законам України або іншим актам вищої юридичної сили.
У контексті доводів скаржника варто зауважити, що із дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
У справі № 280/8605/24 Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо незгоди із обчисленням та виплатою військовослужбовцю грошового забезпечення із застосуванням відповідачем чинного нормативно-правового акта, яким Кабінетом Міністрів України установлено розрахункову величину у фіксованому розмірі - 1762 грн, наголосив на тому, що у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Тож Верховний Суд у справі № 280/8605/24 вказав, що суди попередніх інстанцій оцінювали оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачем періоди.
При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Викладені висновки підтримано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 03.07.2025 у справах № 360/152/24 та № 380/13292/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, від 18.08.2025 у справі № 300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23, від 08.09.2025 у справі № 200/4426/23, від 25.09.2025 у справах №420/32801/24, № 420/25165/23, № 620/16204/24, № 380/19882/24 та №140/11638/24, від 16.10.2025 у справі № 620/10526/24 та № 120/10479/24, від 18.12.2025 у справі № 160/27036/23, від 21.01.2026 у справі № 280/12030/24.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, який на підставі частини другої статті 265 КАС України втратив чинність із моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 08.09.2025 у справі № 200/4426/23 у подібних правовідносинах, з урахуванням цієї обставини дійшов висновку, що подальше скасування судом пункту 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704.
Втрата чинності нормативно-правового акта пов`язується з моментом набрання законної сили відповідним судовим рішенням, а правові наслідки не поширюються на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії (постанова Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а).
Між тим скаржником в уточненій касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях. Скаржником не доведено наявності обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а відтак і підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України немає.
Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що доводи касаційної скарги про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 329 КАС України).
Суд зауважує, що в ухвалі від 01.06.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику, крім іншого, було запропоновано подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження та долучити докази на підтвердження наведених скаржником у клопотанні доводів.
На виконання вимог ухвали Суду від 01.06.2026 скаржник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, у якому вказує, що зі змістом постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 ознайомився у Єдиному державному реєстрі судових рішень 26.03.2026, касаційну скаргу подав 08.04.2026.
Крім того скаржник вказує, що після подання касаційної скарги отримав офіційне підтвердження від Третього апеляційного адміністративного суду щодо фактичної дати направлення копії оскаржуваної постанови. На підтвердження таких доводів касатор надав лист Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 № 160/20298/25/04/1992/26 у якому повідомляється про те, що відповідно до списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 08.06.2026 № 451 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 було направлено на поштову адресу ОСОБА_1 .
У зв`язку з наведеним скаржник просить поновити строк.
З огляду на викладене та враховуючи положення частини другої статті 329 КАС України суд вважає, що заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 підлягає задоволенню.
Разом з тим скаржник не виконала вимоги ухвали Суду від 30.04.2026 про залишення касаційної скарги без руху (з урахуванням ухвали від 01.06.2026 про продовження строку на усунення недоліків) в частині надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Зважаючи на те, що скаржник у встановлений судом строк не усунув недоліки касаційної скарги, які було запропоновано усунути шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню заявнику на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Разом з тим, враховуючи, що касаційну скаргу подано в межах строку визначеного частиною другою статті 329 КАС України, клопотання скаржниці про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 160/20298/25, поновити пропущений з поважних причин процесуальний строк.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.Е. Мацедонська
А.В. Жук