УХВАЛА
30 червня 2026 року
м. Київ
справа № 420/31600/25
адміністративне провадження № К/990/26677/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №420/31600/25 за позовом ОСОБА_2 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, у якій просив:
- визнати протиправною відмову Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, оформлену у вигляді листа від 22 серпня 2025 року №598/9/20052 у перегляді довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 червня 2025 року №2025-0630-1416-4377-7;
- зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних сил України повторно розглянути скаргу від 04 липня 2025 року ОСОБА_2 щодо перегляду довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 червня 2025 року №2025-0630-1416-4377-7 з прийняттям постанови відповідно до п.п.2.3.3 - 2.3.5 гл.2 розд. І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року позов задоволено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2026 року задоволено апеляційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі №420/31600/25 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням апеляційної інстанції, представник позивача звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року по справі № 160/31586/23.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не зазначає норму матеріального права, яку неправильно застосовано судами, висновок щодо якої викладено Верховним Судом, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування глави 3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402, у правовідносинах щодо порядку оформлення рішення Центральної військово-лікарської комісії за результатами розгляду скарги на постанову позаштатної військово-лікарської комісії.
Перевіркою доводів касаційної скарги встановлено, що наведене обґрунтування не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до зазначеної норми процесуального закону відкриття касаційного провадження з цієї підстави можливе лише тоді, коли скаржник належним чином обґрунтує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, визначить питання права, яке потребує формування єдиної правозастосовної практики, а також пояснить, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій відповідної норми матеріального права.
При цьому недостатньо лише зазначити про відсутність відповідного висновку Верховного Суду або висловити незгоду з висновками суду апеляційної інстанції. Особа, яка подає касаційну скаргу, повинна сформулювати саме правову проблему, яка потребує вирішення Верховним Судом, та довести, що вирішення цього питання має значення для забезпечення однакового застосування відповідної норми права.
Із змісту касаційної скарги убачається, що, обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник фактично викладає власне тлумачення положень глави 3 розділу І Положення №402, зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції та наполягає на тому, що за результатами розгляду його скарги Центральна військово-лікарська комісія повинна була прийняти постанову, а не оформити відповідь листом.
Водночас наведені доводи фактично спрямовані на переоцінку висновків суду апеляційної інстанції щодо правильності тлумачення та застосування положень Положення №402 у конкретних правовідносинах і не свідчать про існування невирішеного питання права у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як убачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції здійснив системний аналіз положень глави 3 розділу І Положення №402, зокрема пунктів 3.1- 3.4, та дійшов висновку, що законодавець передбачив різні способи реагування Центральної військово-лікарської комісії залежно від результатів розгляду звернення. Суд зазначив, що у разі визнання звернення необґрунтованим або відсутності підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд штатна військово-лікарська комісія надає заявнику відповідне роз`яснення, оформлене листом, а тому оформлення відповіді листом у спірних правовідносинах відповідає вимогам пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення №402.
Таким чином, предметом незгоди скаржника є не відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, а правова оцінка, надана судом апеляційної інстанції встановленим обставинам справи та результатам тлумачення положень Положення №402.
Крім того, аналіз касаційної скарги свідчить про її внутрішню неузгодженість.
Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №160/31586/23 як на таку, що містить відповідний висновок щодо застосування норм Положення №402 у подібних правовідносинах. Разом із тим, обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, цей самий скаржник одночасно стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування тих самих положень Положення №402.
Таке взаємовиключне обґрунтування саме по собі свідчить про відсутність належного викладення передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
За своєю суттю наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права та пропозиції іншого їх тлумачення, що саме по собі не є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції є підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Проте, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин, а відтак Суд відхиляє зазначене посилання.
Доводи, наведені у поданій касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Павлової Дарини Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №420/31600/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов