УХВАЛА
02 липня 2026 року
м. Київ
справа № 552/5673/21
провадження № 61-8659ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучко Тетяни Іванівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про виділ майна
в окремий об`єкт нерухомого майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про виділ майна в окремий об`єкт нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 , в якому,
з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
1) виділити із спільної часткової власності майно, що розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 , а саме: 3/4 частки будинку;
2) визнати за ним - ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на 3/4 частки будинку, яка складається з частини житлового будинку літера «А-1» приміщення: тамбуру площею 3,5 кв. м, коридор 1-1 площею 2,1 кв. м, опалювальна 1-2 площею 2,4 кв. м, кухня 1-3 площею 9,6 кв. м, житлова кімната 1-4 площею 11,3 кв. м, житлова кімната 1-5 площею 15,4 кв. м, житлова кімната 1-6 площею 8,8 кв. м, житлова кімната 1-7 площею 12,0 кв. м, загальною площею 65,1 кв. м, у частині будівель та споруд: погріб літера «Ж», літня кухня літера «Б», тамбур літера «б», сарай літера «б1», вбиральня літера «Г», погріб літера «а5», 1/2 частину огорожі №1, 1/2 частину воріт огорожі № 2, 1/2 частину колодязя питного № 3, 1/2 частину вимощення № 4, як на окремий об`єкт нерухомого майна;
3) припинити право спільної часткової власності між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) припинити право власності ОСОБА_3 на вбиральню «з» та душ «з»
5) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ринкову вартість вбиральні «з» та душу «з», яка становить 25 270,00 грн, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ;
6) визнати право власності за ОСОБА_2 на вбиральню «з» та душ «з», розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
У липні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд:
1) виділити із спільної часткової власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1/4 частини будинку;
2) визнати за ним - ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1/4 частини будинку, яка складається з приміщення: кухню 2-1 площею 13,7 кв. м, житлову кімнату 2-2 площею 11,5 кв. м, житлову кімнату 2-3 площею 12,4 кв. м, загальною площею 37,6 кв. м, у частині будівель та споруд: сарай літера «Е», вбиральня літера «З», душ літера «З1», погріб літера «а4», 1/2 частину огорожі №1, 1/2 частину воріт огорожі №2, 1/2 частину колодязя питного № 3, 1/2 частину вимощення № 4,
як окремий об`єкт нерухомого майна;
3) припинити право спільної часткової власності між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ майна в окремий об`єкт нерухомого майна відмовлено.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ майна в окремий об`єкт нерухомого майна відмовлено.
23 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лучко Т. І. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року (надійшла до суду
29 червня 2026 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
У постанові Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року зазначена дата виготовлення повного тексту постанови 14 травня 2026 року, отже останній тридцятий день на касаційне оскарження припадає на 15 червня 2026 року (понеділок).
З касаційною скаргою представник заявника звернулася до Верховного Суду
23 червня 2026 року, тобто з пропуском тридцятиденного строку для подачі касаційної скарги.
У касаційній скарзі представник заявника просить поновити строк для подачі касаційної скарги.
Клопотання обґрунтовано тим, що повний текст постанови отримано 25 травня
2026 року.
Однак, представником заявника не надано жодних доказів дати отримання копії постанови суду апеляційної інстанції.
Оскільки, заявником не надано доказів дати отримання копії постанови суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу необхідно залишити без руху відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України та надати особі строк для подання обґрунтованого клопотання та доказів.
Також, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
У порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не доданий документ, що підтверджує сплату судового збору.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана: юридичною особою 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви
і скарги від розміру оспорюваної суми; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення
в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у 2021 році та заявляв 3 позовні вимоги немайнового характеру та позовну вимогу майнового характеру (визнання права власності).
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 270,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 908,00 грн, 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 11 350,00 грн).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розрахунок розміру судового збору за подання касаційної скарги слід здійснювати, виходячи зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не з тієї суми, яка фактично була сплачена позивачем.
Оскільки із поданої касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається ціни позову станом на 2021 рік (відсутнє визначення вартості житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами), тому неможливо визначити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимоги майнового характеру, у зв`язку з чим заявник при сплаті судового збору має підтвердити відповідність такої сплати належними доказами (майнова оцінка майна або інші належні докази).
Отже, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подачу касаційної скарги за позовну вимогу майнового характеру (у розмірі 1 % від вартості нерухомого та рухомого майна, помноженого на 200 %) та за 3 позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 5 448,00 грн ((908,00*3)*200%=5 448,00).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: [рахунок приховано], код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату в повному обсязі.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лучко Тетяни Іванівни про поновлення процесуального строку для подання касаційної скарги відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучко Тетяни Іванівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць