КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
02 липня 2026 року м. Київ Справа № 320/55844/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковій Є.О. ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3. Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Міністерства оборони України, в якому просить суд (з урахування уточненої позовної заяви):
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерства оборони України щодо невжиття заходів до виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" як військовозобов`язаного, незважаючи на остаточне зняття (виключення) з військового обліку 27.06.1999 року як непридатного до військової служби в мирний і воєнний час (довідка №2 4/707 від 19.08.1999).
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерство оборони України виключити всі відомості про ОСОБА_1 з реєстру "Оберіг" як військовозобов`язаного (призовника, резервіста тощо).
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до реєстру "Оберіг" відомості про правовий статус ОСОБА_1 як особи, остаточно знятої (виключеної) з військового обліку 27.06.1999 року на підставі довідки № 4/707 від 19.08.1999 (статус: "знятий (виключений) з військового обліку як непридатний до військової служби у мирний і воєнний час").
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 справу розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення (виклику) учасників справи.
01 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла повторна заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд:
- вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Міністерству оборони України до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/55844/25 вчиняти щодо ОСОБА_1 будь-які дії, пов`язані з примусовим виконанням військового обов`язку, зокрема: направляти повістки; направляти на військово-лікарську комісію; вносити будь-які зміни до його облікових даних у реєстрі «Оберіг» (окрім дій щодо внесення відомостей про непридатність до військової служби та/або про виключення з військового обліку); утримувати його в приміщеннях відповідачів; застосовувати заходи адміністративного примусу (складати адмінпротоколи та зокрема притягувати до адміністративної відповідальності).
В обґрунтування заяви зазначено, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 є прямим доказом того, що відповідач, незважаючи на відкрите судове провадження, продовжує активне втручання у правовий статус позивача, фактично створюючи ті наслідки, які він оскаржує. Попередні висновки суду про відсутність реальної загрози повністю спростовані. Загроза є реальною, активною та вже частково реалізованою.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.07.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Здійснюючи розгляд поданої заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, при розгляді заяви про забезпечення позову суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, позивач звертає увагу суду, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинив низку активних дій щодо ОСОБА_1 , а саме: направив повістку №?7949917 «для уточнення даних»; під час явки за цією повісткою, замість уточнення даних, примусово направив позивача на військово-лікарську комісію безпосередньо в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 ; не надав можливості подати наявні медичні документи; утримував позивача в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 до завершення огляду, а відпустили лише після того, як терапевт направив на додаткові обстеження; без згоди позивача змінив його облікові дані в реєстрі «Оберіг»: попереднє звання «Рекрут» замінено на «Солдат» та ВОС "999" змінено на "999097".
За вказаних обставин, позивач вважає, що загроза є реальною, активною та вже частково реалізованою.
Оцінюючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.
Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому, Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались. На момент розгляду заяви про забезпечення позову воєнний стан та загальна мобілізацію в України триває.
За загальним правилом застосування інститут забезпечення позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як підтверджується доданими до заяви про забезпечення позову доказами, дійсно, ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслано ОСОБА_1 повістку про виклик для уточнення даних на 01.07.2026.
01 липня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.
Згідно з направленням від 01.07.2026 №8763 позивача направлено на обстеження (консультацію, лікування) у лікувальний заклад та зобов`язано з`явитися на засідання військово-лікарської комісії 07.07.2026.
Також, позивач отримав від ІНФОРМАЦІЯ_1 повістку №8066238 про необхідність з`явитися 07.07.2026 о 09:00 годині за адресою: АДРЕСА_1 .
На переконання ОСОБА_1 , вищезазначені дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки свідчать про те, що загроза його правам є реальною, активною та вже частково реалізованою.
В контексті викладеного, варто зазначити, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд позбавлений можливості надавати будь-яку оцінку діям ІНФОРМАЦІЯ_1 , які фактично покладені в основну заяви про забезпечення позову, оскільки обґрунтованість таких дій відповідача повинна досліджуватися судом під час розгляду спору по суті у справі предметом якої є протиправність відповідних дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Більше того, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які на переконання ОСОБА_1 свідчать про високий ризик заподіяння останньому непоправної шкоди, не є предметом розгляду в адміністративній справі №320/55844/25.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
При розгляді цієї заяви, суд також враховує те, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.