Виноградівський районний суд Закарпатської області
______________________________________________________________________
Справа № 299/3012/26
У Х В А Л А
03.07.2026 м. Виноградів
Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області А.А.Надопта, ознайомившись з матеріалами цивільної справи №299/3012/26 за заявою в порядку окремого провадження ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Королівської селищної ради про визнання особи недієздатною-
В С Т А Н О В И В:
Заявник ОСОБА_1 звернувся 03.04.2026р. до суду із заявою в порядку окремого провадження про визнання своєї бабусі ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною та встановлення над нею опіки і призначення заявника її опікуном
Оглянувши матеріали заяви з доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про залишення заяви без руху з огляду на таке.
У контексті права на справедливий суд, визначеного ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Заяви подані в порядку окремого провадження повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. ст. 175, 177 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 318 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ст.41 ЦК України правовими наслідками визнання особи недієздатною, є зокрема відсутність у неї права вчиняти самостійно будь-якого правочину. Такі дії від імені недієздатної особи вчиняє її опікун.
Частиною 1 статті 60 ЦК України передбачено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Згідно із ч.1 ст.300 ЦПК України, суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування.
Частиною 2 ст.300 ЦПК України визначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.
Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу, а не за заявою фізичної особи.
Отже, призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов`язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства, захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в цьому конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою.
Крім того, фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві. Особа, яка виявила бажання виконувати обов`язки опікуна (піклувальника), подає до органу заяву про клопотання перед судом про призначення її опікуном (піклувальником). До заяви додається медичний висновок про те, що за станом здоров`я заявник може бути опікуном (піклувальником). Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна (піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна (піклувальника).
Пунктом 3.3 частини 3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді від 17.06.1999р., визначений перелік документів за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна, а саме: рішення суду про визнання громадянина недієздатним, акт обстеження умов проживання особи, що потребує опіки, опис її майна та майбутнього опікуна, довідки про стан здоров`я особи, яка потребує опіки та її опікуна, довідки про судимість майбутнього опікуна.
Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий перелік документів та порядок призначення над недієздатними особами опіки.
Разом з тим відповідно до норм ч.4 ст.63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.
В той же час, заявником до заяви не додано жодних належних та достовірних доказів родинних зв`язків між ОСОБА_2 - 04.08.1940 р.н. та самим заявником, тобто- не подає доказів спільного проживання недієздатної особи та особи, яка бажає стати опікуном.
До заяви не долучено жодного належного та достовірного доказу на підтвердження навності у ОСОБА_2 можливого психічного захворювання та матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_2 на «Д» обліку у лікаря - психіатра.
Також, заявником не зазначено про інших родичів ОСОБА_2 .
Крім того, законодавством до особи опікуна ставляться певні вимоги, зокрема не бути судимим, мати відповідний стан здоров`я та бути в змозі фактично виконувати обов`язки опікуна, однак, в порушення вимог ЦПК України, жодних доказів на підтвердження того, що заявник є несудимим, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра до заяви не додано.
Не зазначає заявник про наявність труднощів чи перепон в отриманні таких доказів.
Окрім того, зміст заяви не містить жодного доказу звернення заявника до Органу опіки та піклування із заявою про розгляд питання та отримання висновку Органу щодо можливості, доцільності звернення з даною заявою в судовому порядку, що є обов`язковим з огляду на законодавчо встановлений обов`язок Органу опіки та піклування здійснювати контроль відносно осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, ураховуючи, що діючим законодавством встановлено обов`язкову процедуру урегулювання питань окремих категорій громадян, відносно яких здійснюється нагляд з боку Органу опіки та піклування.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Згідно ч.1 ст.300 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
З аналізу означених норм матеріального та процесуального права, слід виснувати, що чинним законодавством чітко передбачено, що призначення опікуна, у разі визнання судом особи недієздатною, є обов`язком суду, за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства: захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в цьому конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою.
Вказаний вище висновок повністю узгоджується із положеннями ч. 3 ст.296 ЦПК України, відповідно до яких визначено, що у членів сім`ї та близьких родичів, яким є заявник відносно ОСОБА_2 , є лише право на звернення до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, а не із заявою про призначення заявника опікуном над такою особою.
Всупереч вищезазначеним вимогам закону заявником до заяви не додано подання органу опіки та піклування про можливість призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою, а також доказів того, що він звертався з приводу цього питання до органу опіки та піклування.
У цьому контексті суддя звертає увагу заявника на положення ч.1 ст.44 ЦПК України, відповідно до яких учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі статтею 39 Цивільного Кодексу України, фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, а згідно з ч.3 ст.297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Між тим, заявником у його заяві зазначено, що у його бабусі наявні порушення функцій організму, через які вона потребує сторонього догляду, при цьому жодного належних та достовірних доказів перебування ОСОБА_2 на обліку у лікаря психіатра не надає (довідки з медичної установи; довідки про постановку на облік у психіатричній установі; виписка з історії хвороби).
Суд наголошує, що предметом доказування в даній категорії справ є: наявність хронічного, стійкого психічного розладу; факти, що підтверджують, що фізична особа не може розуміти значення своїх дій та керувати ними; причинний зв`язок між психічним розладом і тим, що фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій керувати ними; інші обставини; висновок судово-психіатричної експертизи; довідки з медичної установи; довідки про постановку на облік у психіатричній установі; виписка з історії хвороби.
Усі доводи і докази щодо предмету доказування мають бути чітко і детально викладені заявником у поданій заяві.
Натомість, у порушення зазначених вимог процесуального закону, заявник в обґрунтування своїх вимог не зазначив обставини та не надав суду докази, що свідчать про наявність у його бабусі хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого ця особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, інших психічних захворювань, які діагностовано лікарями та існують станом на дату звернення до суду з даною заявою, а саме: виписки із історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про знаходження, перебування на обліку особи у психіатричних лікувальних закладах тощо.
Відсутність зазначених даних позбавить суд в подальшому вирішити питання щодо призначення судово-психіатричної експертизи - одної з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною.
Призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про визнання особи недієздатною без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у ОСОБА_2 психічної хвороби станом на день розгляду заяви, буде порушенням прав, гарантованих їй ч.2 ст.28 та ч.1 ст.64 Конституції України.
Згідно ч.1 ст.299 ЦПК України, справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров`я.
Для визначення фактичної можливості такої особи з`явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
Проте, всупереч зазначеній нормі процесуального права, заявником у заяві не зазначено стан здоров`я особи, щодо якої ставиться питання про визнання її недієздатною, в контексті можливості безпосередньої участі такої особи у судовому засіданні чи необхідності проведення розгляду справи у режимі відеоконференції із психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, чи об`єктивної неможливості такої особи бути присутньою у судовому засіданні з наданням відповідних доказів. Відсутність у заяві зазначених обставини унеможливлює суд, в ухвалі про відкриття провадження у справі, вирішити спосіб участі означеної особи в судовому засіданні.
Крім того, Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, який був затверджений Верховною Радою України, було оголошено загальну мобілізацію в Україні. Правовий режим загальної мобілізації продовжувався та триває в Україні і дотепер.
Пунктом 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, у воєнний час - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
З огляду на викладені вище обставини, судове рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення їй опікуном заявника дають обгрунтовані підстави вважати, що вказана заява могла бути подана з метою звільнення заявника від мобілізації до лав Збройних Сил України, а тому заявнику необхідно визначитись із усім колом заінтересованих осіб, які мають бути залучені до розгляду цієї заяви, зокрема, і щодо самої ОСОБА_2 та можливого залучення до розгляду заяви компетентного органу військового управління (військової частини, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки тощо).
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим для справ окремого провадження. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків.
Відповідно до пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
А за такого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не звільняється від сплати судового збору за подання до суду зазначеної вище заяви, оскільки на заявлені ним вимоги пільги щодо сплати судового збору, передбаченні п.21 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», не поширюються.
Крім того, за правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу, зокрема заявник до заяви має додати її копії та копії всіх документів, що додаються до неї.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175,177 цьогоКодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши заявнику строк для усунення зазначених недоліків.
Слід також зазначити, що заявник ОСОБА_1 вже звертався з аналогічною заявою до суду (Єдиний унікальний номер судової справи №299/1521/26), та ухвалою суду від 07.04.2026р. заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Оргна опіки та піклування виконавчого комітету Королівської селищної ради про визнання особи недієздатною - залишити без руху та надати заявнику 10-дений строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків. Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 09.04.2026р. суд своєю ухвалою від 10.04.2026р. матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Королівської селищної ради про визнання особи недієздатною - повернув заявнику.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Аналогічні заяви заявником були подані до суду 03.04.2026р., які ухвалами суду були повернуті заявнику, проте, не дивлячись на вимоги ухвали суду заявник, не виконавши вимоги суду, зазначені в ухвалах, повторно подає до суду зазначену аналогічну заяву, а відтак такі дії заявника дають суду підстави до висновку, що ним вчиняються дії, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями Виноградівського районного суду.
Між тим, відповідно до ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
4. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
В даній справі встановлено, що заявником були подані аналогічні заяви до суду 03.04.2026р., які ухвалами суду були повернуті заявнику, проте, не дивлячись на вимоги ухвали суду заявник, не виконавши вимоги суду, зазначені в ухвалах, повторно подає до суду зазначену заяву, при цьому в матеріалах справи наявна лише одна заява без доданих до неї копій, належних доказів відповідно до предмету розгляду справи та без сплати судового збору, що свідчить про штучне подання заяви з метою маніпулювання автоматизованим розподілом справи між суддями, а відтак в діях заявника обґрунтовано вбачаються ознаки зловживання своїми процесуальними правами в судовому процесі, передбаченими у ст.43 ЦПК.
У цьому контексті слід згадати Рекомендацію R(84)5 Комітету міністрів державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 року (Рекомендація R(84)5), та Рекомендацію R(95)5 Комітету міністрів державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних або комерційних справах від 7 лютого 1995 року (Рекомендація R(95)5).
Зокрема, у Рекомендації R(84)5 констатується, що деякі норми судочинства, прийняті державами-членами, можуть стати перешкодою ефективного здійснення правосуддя, оскільки ними можуть іноді зловживати або маніпулювати для затягування судового розгляду; потрібно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш швидких форм судочинства та захистити їх від зловживань або затримок, зокрема, наділивши суд повноваженнями вести судочинство більш ефективно. У зазначеному документі визначено такі принципи судочинства, спрямовані на вдосконалення судової системи: 1) судочинство зазвичай має складатися не більше ніж із двох судових засідань; суд повинен уживати заходів щодо того, щоб усі дії, необхідні для проведення другого засідання, застосовувалися своєчасно, не допускаючи затримки; 2) стосовно будь-якої сторони повинні застосовуватися санкції, якщо вона, отримавши судове повідомлення, не вчинить процесуальних дій у строки, встановлені законом або судом; 3) коли сторона подає явно необґрунтований позов, суд повинен мати повноваження приймати рішення у справі на основі спрощеної процедури і, якщо це необхідно, накладати на цю сторону штраф або виносити рішення про відшкодування збитків іншій стороні; 4) коли сторона під час судового розгляду поводиться недобросовісно та явно порушує процедуру з очевидною метою затягнути розгляд справи, суд повинен мати повноваження або негайно прийняти рішення по суті, або застосувати такі санкції, як, наприклад, накласти штраф, зобов`язати відшкодувати збитки або позбавити права на процесуальні дії; в особливих випадках суд повинен стягувати з адвоката судові витрати.
Суд наголошує на тому, що загалом зловживання процесуальними правами в судовому процесі підриває не лише засади здійснення правосуддя, але і шкодить міжнародному іміджу України як правової держави.
Так, у рішеннях ЄСПЛ уже сформувалася стала практика щодо порядку здійснення принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами в судовому процесі. Зокрема, у деяких рішеннях ЄСПЛ указує на пряме застосування статті 17 Конвенції у таких випадках: якщо заявник, по суті, прагне використати основне положення Конвенції як основу для права здійснювати будь-яку дію або будь-яку діяльність, спрямовану на знищення будь-яких прав і свобод, закріплених у Конвенції, Суд застосовує статтю 17 і відхиляє подану скаргу як несумісну ratione materiae з положеннями Конвенції відповідно до п.п. 3 і 4 ст. 35; Суд може застосувати статтю 17 за власною ініціативою та оголосити заяву неприйнятною de plano (рішення у справах «Norwood v. the United Kingdom», заява № 23131/03 [54]; «Belkacem v. Belgique», заява № 34367/14, п. п. 33-36 [55]; «Witzsch v. Germany» (№ 2), заява № 7485/03 [56]; «Roj TV A/S v. Denmark», заява № 24683/14, п. 30).
З огляду на вищезазначене, у разі виявлення зловживання процесуальними правами суд зобов`язаний ужити заходів, спрямованих на попередження та/або протидію такому зловживанню, що зумовлено необхідністю: а) захисту процесуальних прав інших сторін, зокрема, щодо розгляду та вирішення справ у «розумні строки»; б) гарантувати дотримання всіма учасниками справи обов`язку виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; в) захисту довіри до суду, професійності та авторитету суддів; г) своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи, вирішення справи, а також винесення рішення за умови правильного застосування норм матеріального права, дотримання норм процесуального права; ґ) гарантувати виконання учасниками судового процесу всіх процесуальних обов`язків, визначених законом або судом, водночас учасники справи також повинні мати активну позицію щодо інформування суду про виявлені випадки зловживання процесуальними правами іншими учасниками з викладенням відповідних доводів і наданням доказів.
Суд зазначає, що суспільна небезпека зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві полягає у тому, що дії (бездіяльність), які становлять зміст такого зловживання правом, спричиняють настання негативних наслідків, що можуть проявлятися для учасників справи у недосягненні судом завдань цивільного судочинства, визначених у ст.2 ЦПК України, та для суду та усієї судової системи - у зниженні рівня довіри до судової гілки влади, у поставленні під сумнів професійності та авторитету суддів.
Крім того, зловживання процесуальними правами з боку заявника має безпосередній вплив і на збільшення бюджетних витрат на судову систему.
Керуючись ст.ст.175,177,185,258,259,260,261,294,353 ЦПК, суд -
У Х В А Л И В:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Оргна опіки та піклування виконавчого комітету Королівської селищної ради про визнання особи недієздатною (Єдиний унікальний номер судової справи №299/3012/26) - залишити без руху та надати заявнику 10-дений строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.
Роз`яснити заявнику право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути виявлені в ній недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених ст.175 ЦПК України та вимог даної ухвали суду.
Якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Надопта