Справа № 127/23485/26
Провадження 2/127/6483/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Сичук М.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що між позивачем та відповідачем протягом листопада 2022 року - квітня 2026 року було укладено тринадцять договорів позики, оформлених письмовими розписками, відповідно до яких відповідач отримував від позивача у позику грошові кошти як у доларах США, так і в національній валюті України, та зобов`язувався повернути їх у визначені сторонами строки.
Як зазначає позивач, відповідно до укладених розписок відповідач отримав у позику грошові кошти на загальну суму 154 300,00 доларів США та 126 000,00 грн, однак взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, отримані грошові кошти у встановлені строки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.
Позивач зазначає, що ним здійснено нарахування передбачених договорами процентів за користування позикою, трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також інфляційних втрат, унаслідок чого загальний розмір заявлених до стягнення вимог становить 169 135,56 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 04 червня 2026 року становить 7 501 060 грн 60 коп., а також 167 002 грн 24 коп., що загалом складає 7 668 062 грн 84 коп.
Посилаючись на те, що предметом майбутнього судового розгляду є стягнення значної суми заборгованості, позивач вважає, що існує ризик утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач, зважаючи на його попередню поведінку, може розпорядитися належним йому майном, зокрема відчужити його шляхом продажу, дарування, передачі в заставу або вчинити інші дії, спрямовані на приховування належних йому активів, що, на думку позивача, може унеможливити або істотно ускладнити виконання рішення суду в майбутньому.
У зв`язку із наведеним позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , у межах заявлених позовних вимог у розмірі 7 668 062 грн 84 коп.
Також у заяві зазначено, що іншого майна, щодо якого існує спір між сторонами, немає, а застосування зустрічного забезпечення, на думку позивача, не є необхідним, оскільки накладення арешту не завдасть відповідачу збитків, водночас у разі необхідності позивач готовий здійснити зустрічне забезпечення.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, додані до неї матеріали та перевіривши наведені заявником доводи, суд дійшов таких висновків.
Забезпечення позову - це заходи припинення дій, невжиття яких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних правабо інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року, роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно викладених обставин у заяві, заявником не надано доказів того, що до заяви про забезпечення позову не додано витяги з реєстрів, які б підтверджували наявність у відповідача нерухомого та рухомого майна, а також відкритих рахунків у банках, суд має право відмовити у забезпеченні позову. Це пов`язано з тим, що суд не може вживати забезпечувальні заходи щодо майна, існування якого не доведено.
Отже, для забезпечення позову необхідно надати суду достатньо доказів наявності майна відповідача, яке потрібно забезпечити. Якщо таких доказів немає, суд має право відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості заходів забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Аналіз вище вказаних норм права та правових висновків, викладених у постановах Верховним Судом, свідчить про те, що суд, забезпечуючи позов, повинен враховувати співмірність заходів забезпечення позову та заявлених позовних вимог позивача.
Судом встановлено, що позивач просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача у межах заявлених позовних вимог.
Разом із тим матеріали заяви не містять жодного належного та допустимого доказу того, що відповідачу належить будь-яке рухоме чи нерухоме майно, на яке може бути накладений арешт.
Зокрема, заявником не надано інформаційних довідок із державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, відомостей щодо зареєстрованих за відповідачем транспортних засобів, корпоративних прав чи іншого майна, а також будь-яких інших доказів, які підтверджували б наявність у відповідача активів.
Крім того, у заяві не конкретизовано, на яке саме майно проситься накласти арешт, не зазначено його індивідуальних характеристик, місцезнаходження чи інших ідентифікуючих ознак, що позбавляє суд можливості оцінити співмірність обраного заходу забезпечення позову із заявленими вимогами.
Посилання заявника на те, що відповідач може відчужити або приховати майно, є виключно припущеннями, які не підтверджуються жодними належними доказами.
Матеріали заяви не містять доказів того, що відповідач вчиняє дії щодо відчуження належного йому майна, здійснює його переоформлення на інших осіб, знімає кошти з рахунків або іншим чином ухиляється від можливого виконання рішення суду.
Сам по собі значний розмір заявлених позовних вимог також не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки законом передбачено необхідність доведення саме існування реального ризику утруднення виконання судового рішення.
Таким чином, заявником не доведено існування тих виняткових обставин, які відповідно до статей 149-150 ЦПК України є необхідною передумовою для застосування заходів забезпечення позову.
Позивач фактично просить накласти арешт на невизначене коло майна відповідача, однак не доводить навіть самого факту існування такого майна. За відсутності відомостей про належність відповідачу конкретного майна застосування такого заходу забезпечення позову фактично носило б невизначений характер та суперечило б принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності заходів забезпечення позову, визначеним статтями 149, 150 ЦПК України.
За таких обставин суд доходить висновку, що підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 272, 353, пп. 15.5 п. 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України,
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: