справа № 619/4450/26
провадження № 2/619/2531/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2026 року м. Дергачі
Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Калиновська Л.В., при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про захист прав споживачів, -
ВСТАНОВИВ:
Так, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» суму 40 068,58 грн., з яких суму в розмірі 34 510,28 грн., як отриманих без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), інфляційні втрати в розмірі 4 103,19 грн. та 3% річних в розмірі 1 455,11 грн.
Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, суд вважає, що вищевказану позовну заяву необхідно направити за підсудністю, виходячи з наступного.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача.
Так, згідно із ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів.
Тобто, законодавець передбачив можливу альтернативну підсудність розгляду окремих категорій справ і наділив правом вибору звернення до суду виключно позивача.
У разі, якщо позивач за свої вибором звертається з позовом в один з декількох визначених у законі судів, він повинен обґрунтувати підстави свого звернення до конкретного суду з наданням доказів на їх підтвердження.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка не наводить обґрунтувань підсудності даної справи Дергачівському районному суду Харківської області, в тому числі положеннями ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
Так, позивачка не зазначає у позовній заяві місце заподіяння шкоди чи виконання договору.
Позивачка вказує, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, відповідно до відповіді щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 06.07.2026 №2983838 позивачка ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа (довідка від 02.09.2022 №6317-7001475382) та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, на час звернення до суду з даним позовом, позивачка має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування як внутрішньо переміщена особа за вищевказаною адресою, що не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Дергачівського районного суду Харківської області.
Суд зазначає, що відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Водночас, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що на період існування обставин, передбачених указаним вище пунктом Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа вправі задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього проживання. Тобто, на період існування цих обставин законодавець допускає існування двох адрес задекларованого (зареєстрованого) місця проживання.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб закріплені у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 року № 509, абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до абз.3 п.3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім`я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ.
Суд зауважує, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, що застосовують у діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
З огляду на викладене довідка внутрішньо переміщеної особи від 02.09.2022 №6317-7001475382, про яку зазначено у відповіді щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 06.07.2026 №2983838, засвідчує фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи приписи чинного законодавства, цивільна справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Дергачівського районного суду Харківської області.
Згідно з ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення апеляційним судом з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
З метою недопущення порушення судом правил територіальної підсудності, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, та забезпеченням права особи на справедливий суд, суд доходить висновку, що процесуальний закон забороняє судам розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов`язує направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.
З огляду на викладене, та враховуючи, що дана справа не підсудна Дергачівському районному суду Харківської області, суд доходить висновку про наявність підстав для передачі справи за підсудністю до Краснокутського районного суду Харківської області (62002, Харківська область, Богодухівський район, с-ще Краснокутськ, вул. Охтирська, буд, 15).
Керуючись ст. 31 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про захист прав споживачів направити за підсудністю до Краснокутського районного суду Харківської області (62002, Харківська область, Богодухівський район, с-ще Краснокутськ, вул. Охтирська, буд, 15).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. В. Калиновська