Справа № 367/8452/26
Провадження №2-з/367/129/2026
УХВАЛА
Іменем України
03 липня 2026 року Суддя Ірпінського міського суду Київської області у складі Горбачова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача ОСОБА_2 , про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Одночасно з позовом до суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача ОСОБА_2 , про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2982373532080) та право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 .
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Предметом спору у справі є визнання спільною сумісною власністю позивача та відповідача житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2982373532080), та земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:01:041:3002) площею 0,0182 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2345146932109). Та, в порядку розподілу спільного майна подружжя, визнання за позивачем 1/2 частини вищевказаного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та 1/2 частини земельної ділянки.
Спірний житловий будинок був введений в експлуатацію лише в травні 2024 року та право власності на який було зареєстровано за відповідачем в серпні 2024, тобто після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.
У зв`язку з наведеним, у позивача виникають обґрунтовані побоювання, що відповідач має реальну можливість без письмової згоди відповідача, до винесенням рішення у справі про поділ майна подружжя, відчужити спірний житловий будинок, що призведе до істотного ускладнення або фактичної неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Зважаючи на право суду на вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує при постановленні ухвали не лише доводи заяви позивача про забезпечення позову, а й наявні матеріали цивільної справи, оскільки згідно положень ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинні бути зазначені відомості, потрібні для забезпечення позову.
З огляду на ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь нього, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 колегія суддів дійшла висновку, що застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 у справі №285/2445/18 (провадження № 61-45537св18), від 16.09.2020 у справі № 344/6384/18 (провадження № 61-2347св19) та від 17.11.2020 у справі № 766/25403/18 (провадження №61-5718св19), вирішуючи питання, пов`язані з подібними у даній справі правовідносинами.
Із заяви про забезпечення позову вбачається, що предметом позову є поділ спільного майна подружжя.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2982373532080) належить ОСОБА_3 .
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Суд вважає, що застосування заявлених заходів забезпечення позову, а саме: накладення арешту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів заявника.
Враховуючи предмет позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог щодо забезпечення позову, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову.
При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення суд зазначає наступне.
Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.
З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений захід забезпечення позову може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, матеріали заяви не містять доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.
Керуючись ст.ст. 149-153,157, 260, 261, 352, 353 ЦПК України, суддя
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача ОСОБА_2 , про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2982373532080), що належить ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Ю. В. Горбачова