ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/33696/25
УХВАЛА
06 липня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 позов задоволено:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині визначення ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 05.03.2022 по 19.05.2023 включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 05.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 05.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) у березня 2026 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, в/ч НОМЕР_1 вдруге подала апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.06.2026 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України строк оскарження рішення суду першої інстанції, а причини його пропуску визнані не поважними.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в/ч НОМЕР_1 отримано в електронному кабінеті 23.06.2026 о 16:45, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 23.06.2026.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду 29.06.2026 подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій останній просить визнати поважними причини пропуску звернення до суду з апеляційною скаргою та поновити строк. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що вдруге апеляційну скаргу було подано невідкладно після забезпечення сплати судового збору, тобто після фактичного усунення недоліків вперше поданої.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 22.06.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 04.03.2026 відповідач отримав 06.03.2026 о 00:12 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 06.03.2026. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 06.04.2026 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 02.06.2026, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану в/ч НОМЕР_1 апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.04.2026 повернув в/ч НОМЕР_1 вперше подану останньою апеляційну скаргу. Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.
У постановах від 24.07.2023 (справа №200/3692/21), від 07.09.2023 (справа №120/3679/22), на одну з яких посилається апелянт, Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 02.06.2026, тобто майже через три місяці з моменту ухвалення оскаржуваного рішення та більш ніж через тридцять днів з моменту отримання 28.04.2026 копії ухвали від 27.04.2026 про повернення вперше поданої апеляційної скарги. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують неможливість подання апеляційної скарги вдруге невідкладно після отримання копії ухвали про повернення вперше поданої, апелянтом не надано, зокрема, й на виконання вимог ухвали від 22.06.2026. Саме по собі очікування сплати судового збору не належить до тих причин, що унеможливлювали невідкладно забезпечити повторне подання апеляційної скарги, зокрема, без документа про сплату судового збору.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на те, що недоліки вперше поданої апеляційної скарги було неможливо усунути через відсутність фінансування, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цих обставин відповідачем-1 надано не було.
У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.
Сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20 та постанові від 09.04.2025 у справі № 380/11975/23.
Відтак, як вже було зазначено в ухвалі від 22.06.2026, на переконання суду, додана до апеляційної скарги платіжна інструкція від 29.05.2026 №762 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи Міністерства оборони України зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску в/ч НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення суду від 04.03.2026. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев