У Х В А Л А
02 липня 2026 року
м. Київ
справа № 501/4220/24
провадження № 61-8505ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа- Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні діїта
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- поновити йому процесуальний строк на оскарження наказу директора Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ») від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці»;
- визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці» в частині зміни суттєвих умов праці та оголошення простою йому як охороннику 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки;
- визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2023 року № 236 в частині призупинення дії трудового договору з ним як охоронником 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки;
- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01 липня 2023 року до дня ухвалення судового рішення;
- рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання;
- зобов`язати ДП «МТП «Чорноморськ» надати йому щорічну відпустку за період 2019-2023 роки.
08 липня 2025 року рішенням Чорноморського міського суду Одеської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на оскарження наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці».
Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці» в частині зміни суттєвих умов праці та оголошення простою вдома охороннику 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2023 року № 236 в частині призупинення дії трудового договору з охоронником 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки ОСОБА_1 .
Стягнуто з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 серпня 2023 року до 08 липня 2025 року в розмірі 83 340,64 грн.
Зобов`язано ДП «МТП «Чорноморськ» надати ОСОБА_1 щорічну відпустку за період 2019-2023 роки.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 430 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
26 травня 2026 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ДП «МТП «Чорноморськ» задоволено частково.
Рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 08 липня 2025 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про скасування наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці» в частині зміни суттєвих умов праці та оголошення простою охороннику 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 червня 2023 року № 103-К «Про зміни істотних умов праці» в частині зміни суттєвих умов праці та оголошення простою охороннику 4 розряду відділу охорони служби портової безпеки ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Компенсовано ДП «МТП «Чорноморськ» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 816,8 грн.
У червні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
У справі предметом позову є вимоги в трудовому спорі незначної складності про про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії.
Оскаржуваними судовими рішеннями встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 170,78 грн; розмір середньої заробітної плати, яку просить стягнути заявник з 01 серпня 2023 року до дня звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою, складає 128 255,78 грн (за 751 робочих днів), що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (266 240,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для нього.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідності відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в справі № 501/4220/24, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа- Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська