КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
09 липня 2026 року Київ № 320/48308/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 грошового забезпечення, в тому числі основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату грошового забезпечення в тому числі основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ним копії судового рішення.
Копію зазначеної вище ухвали доставлено до електронного кабінету позивача 03.10.2025 про що свідчить довідка Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2025.
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Дослідивши подану заяву та наведені у ній доводи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, обов`язковою умовою для поновлення процесуального строку є встановлення судом поважності причин його пропуску. При цьому саме на особу, яка звертається із відповідною заявою, покладається обов`язок наведення обставин, які свідчать про існування об`єктивних, непереборних, незалежних від її волевиявлення перешкод для своєчасного звернення до суду, а також подання належних доказів на підтвердження таких обставин.
Як уже зазначалося судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути виключно ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та фактично унеможливлювали реалізацію права на судовий захист у межах визначеного законом строку.
Разом із тим зі змісту поданої заяви вбачається, що позивач не навів жодної фактичної обставини, яка б свідчила про існування таких перешкод.
Натомість позивач виклав правову позицію щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, навів рішення Конституційного Суду України та окремі постанови Верховного Суду.
Однак наведені доводи не свідчать про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду, а фактично є незгодою позивача з правовою оцінкою, наведеною судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у справі №120/2933/25 від 24.02.2026 щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України у спорах про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям.
Верховний Суд зазначив, що до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ строк звернення до суду з відповідними вимогами визначається положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України. При цьому під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням COVID-19, строки, визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України, продовжувалися на строк дії такого карантину, який завершився 30.06.2023, а відтак їх перебіг розпочався з 01.07.2023. Верховний Суд також звернув увагу, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а початок перебігу такого строку пов`язується саме з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг нарахованих і виплачених їй сум.
Крім того, Верховний Суд, аналізуючи Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025, звернув увагу, що Конституційний Суд України фактично розмежував правове регулювання строків звернення до суду залежно від того, чи перебуває особа у трудових (службових) правовідносинах на момент звернення до суду.
Так, тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать йому при звільненні, передбачений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України та обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Натомість тримісячний строк для звернення працівника, який продовжує перебувати у трудових (службових) правовідносинах, до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат був передбачений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Саме положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, виходячи з того, що вони обмежували право працівника, який перебуває у трудових відносинах, на ефективний судовий захист.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи заявленого клопотання Позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до копії військового квитка, наявної в матеріалах справи, Позивача звільнено з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 22.06.2023. Таким чином, на момент звернення до суду із цим позовом (26.09.2025) Позивач уже не перебував у службових правовідносинах із Відповідачем .
Така обставина є ключовою, оскільки з моменту звільнення військовослужбовця зі служби характер правовідносин припиняються, а отже, припиняється й ознака «триваючого правопорушення» щодо невиплати чи недоплати належних йому сум.
Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, які визначають чітко обмежені строки звернення до суду у справах про виплату сум, належних працівникові при звільненні.
Подана Позивачем заява про поновлення строку звернення до суду не містить жодних посилань на існування об`єктивних, непереборних, істотних та незалежних від волевиявлення особи перешкод, які б фактично унеможливили його звернення за судовим захистом у період з червня 2023 року по вересень 2025 року.
Натомість, обґрунтовуючи поважність причин, Позивач виклав свою суб`єктивну правову позицію щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України, навів рішення Конституційного Суду України та окремі постанови Верховного Суду.
Суд наголошує, що аргументи Позивача щодо незгоди з діючим процесуальним строком, цитування судової практики, яка стосується виключно чинних (не звільнених) службовців жодним чином не змінюють факт пропуску строку звернення до суду після звільнення та не є поважними причинами в розумінні статті 123 КАС України.
Наведені доводи є фактично вираженням незгоди Позивача з правовою оцінкою, яку суд уже надав в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Правовий інститут строків звернення до суду спрямований на захист принципу правової визначеності, який є елементом верховенства права. Чітко визначені строки мають стимулювати учасників правовідносин бути пильними і дисциплінованими. Посилання на юридичні помилки, зміну стратегії позову чи суб`єктивне трактування норм права не можуть слугувати підставою для виправдання тривалої процесуальної пасивності особи.
Оскільки Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів існування поважних, об`єктивних причин пропуску строку, суд не знаходить підстав для його поновлення.
Суд наголошує, що процедура, передбачена статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, спрямована саме на усунення недоліків позовної заяви, які перешкоджають відкриттю провадження у справі. У випадку залишення позовної заяви без руху позивач повинен виконати вимоги ухвали суду та усунути встановлені недоліки у спосіб, визначений судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення відповідної ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для його поновлення.
Якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що повернення позовної заяви є процесуальним наслідком невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, якщо особою не усунуто недоліків позовної заяви або якщо наведені нею підстави для поновлення строку визнані судом неповажними.
Оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та не усунув встановлених судом недоліків позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність передбачених частиною другою статті 123 та пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для повернення позовної заяви.
Суд також звертає увагу позивача на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати (видати) позивачу (його представнику) невідкладно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Леонтович А.М.