Справа № 199/172/20
(4-с/199/18/26)
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра
У складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Попружко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Андрія Конопльова, заінтересована особа стягувач ОСОБА_2 ,-
В С Т А Н О В И В:
До Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла скарга ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Андрія Конопльова, в якій скаржник просив визнати неправомірними дії державного виконавця, що пов`язані з невірним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадження №79420849, відкритого на підставі виконавчого листа №199/172/20 від 13.10.2025 року, та зобов`язати державного виконавця провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження №79420849, із урахуванням наданих ним квитанцій.
В обґрунтуванні заявлених вимог заявник посилався на те, що у провадженні Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження ВП №79420849 із примусового виконання виконавчого листа №199/172/20 від 13.10.2025 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська, яким стягнуто щомісяця із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , аліментів у розмірі 1/3 частки усіх його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи стягнення з дати подання позову - 13.01.2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Зазначає, що у лютому 2026 року були заблоковані усі його банківські картки, після чого йому стало відомо, що на виконанні у ВДВС Соборного відділу ДВС перебуває виконавчий лист про стягнення з нього аліментів. 20.02.2026 року його представник - адвокат Подварченко А.Ю. звернулась до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою щодо перерахунку заборгованості по аліментах.
19.03.2026 року на електронну пошту представника надійшов лист №38620/4 (відповідь) та розрахунок суми заборгованості по аліментах станом на 01.03.2026 року, відповідно до якого борг складає 360 382 грн. 41 коп..
ОСОБА_3 зазначає, що він протягом усього часу брав активну участь у фінансовому забезпеченні дитини, що підтверджується банківськими переказами, оплатою витрат на навчання, розвиток та повсякденні потреби дитини, а також матеріальною підтримкою позивачки у період її працевлаштування у зв`язку із доглядом за сином та, починаючи із 2020 року по 2026 рік, він перерахував на користь ОСОБА_2 кошти у загальній сумі 501273,02 грн., що свідчить про добросовісне виконання відповідачем свого обов`язку щодо утримання дитини без застосування примусового виконання рішення суду.
Непред`явлення протягом усього часу виконавчого листа до виконання свідчить про те, що стягувачка визнавала факт його добровільного виконання боржником.
Таким чином, скаржник вважає, що дії державного виконавця щодо неврахування здійснених платежів у рахунок аліментів протягом 2020-2025 років є неправомірними, а тому просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що пов`язані з невірним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадження №79420849, відкритого на підставі виконавчого листа №199/172/20 від 13.10.2025 року, та зобов`язати державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження №79420849 із урахуванням квитанцій, наданих боржником.
Представник стягувача ОСОБА_4 - адвокат Ляшенко М.Г. надала суду письмові заперечення, відповідно до яких зазначила, що скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки надані скаржником платіжні документи не можуть бути однозначно ідентифіковані як аліментні, оскільки вони не містять відомостей про те, що такі кошти сплачуються саме на виконання аліментного обов`язку за відповідним виконавчим документом, за конкретний період та на користь конкретної дитини. Тому вважає, що дані платежі не підлягають зарахуванню у рахунок виконання рішення суду.
Крім цього зазначає, що долучені до скарги довідки про рух коштів датовані 2023 роком, у той час як рішення суду про стягнення аліментів ухвалено у 2020 році. Також скаржником не було зазначено та доведено неможливості самостійно зазначати призначення платежу, що вказує на те, що перерахування грошових коштів, здійснені скаржником, не були направлені на погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Також вказує, що надані скаржником платіжні документи не містять жодного розмежування платежів, здійснених в рамках сплати аліментів, та іншими платежами, здійсненими на користь ОСОБА_4 , що унеможливлює визначення, в рахунок якого саме зобов`язання здійснювались такі платежі. Також зазначила, що боржником не доведено факту отримання стягувачкою вищевказаних грошових коштів, як аліментів, тому просить суд у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.
У судове засідання представник скаржника ОСОБА_3 - адвокат Подварченко А.Ю. не з`явилась, надала до суду заяву, у якій просила провести розгляд скарги за її відсутності, скаргу підтримала та просила вимоги скарги задовольнити.
Представник стягувача ОСОБА_4 - адвокат Ляшенко М.Г. у судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву, у якій просила провести розгляд скарги за її відсутності та просила у задоволенні скарги відмовити.
Представник Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Конопльов А.В. у судове засідання не з`явився, надав заяву, якою просив провести розгляд скарги за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали справи та копію матеріалів ВП №7942849, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.05.2020 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, стягнуто із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , аліментів у розмірі 1/3 частки усіх його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи стягнення з дати подання позову - 13.01.2020 року до досягнення дитиною повноліття.
На виконання вищевказаного рішення суду 13.10.2025 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра видано виконавчий лист №199/172/20, який 20.10.2025 року представником стягувача подано до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), із заявою про прийняття до примусового виконання (а.с.169).
Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковальова А.В. від 24.10.2025 року відкрито виконавче провадження №79420849 про стягнення аліментів із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 усіх його доходів щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи стягнення з дати подання позову - 13.01.2020 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.174).
У подальшому, постановами державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковальова А.В. від 02.02.2026 року у виконавчому провадженні №79420849 накладено арешт на грошові кошти та майно, що належить ОСОБА_3 (а.с.177-179).
Далі, державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковальовим А.В. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №79420849, відповідно до якого станом на 01.04.2026 року заборгованість ОСОБА_3 складає 355645,15 грн. (а.с.181 звор.-182)
20.02.2026 року представник скаржника - адвокат Подварченко А.Ю. звернулась до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зарахування у якості сплати аліментів коштів сплачених боржником на користь стягувачки у період за 2020-2026 роки на загальну суму 501273,02 грн. (а.с.143-144).
Листом №38620/4 від 19.03.2026 року за підписом начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олени Овсюк (виконавець Ковальов Андрій) було повідомлено про перебування на виконанні виконавчого листа, також зазначено: у зв`язку з відсутністю в платіжних інструкціях у графі «коментар» призначення платежу «аліменти», а також за який період оплата, державний виконавець не має підстав для зарахування вказаних коштів як оплату аліментів стягувачу (а.с.146).
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII.
Згідно з ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) та закон № 606-XIV, що діяв на час вчинення оскаржуваних дій (бездіяльності).
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до вимог до ч.ч. 1,2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Ч. 3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що визначення сум заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Статтею 195 СК України визначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої і другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
У силу ст. 71 СК України порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У статті 195 СК України закріплено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу). Відповідно до вказаного порядку заборгованість за аліментами визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 333/6869/19 (провадження № 61-5678св21) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. […] Із наданих суду копій платіжних доручень можливо встановити тільки суму грошових переказів, валюту, дату здійснення цих фінансових операцій, одержувача та платника за кожним переказом. Інші відомості роздруківки не містять. Суд першої інстанції також не встановив, що перераховані кошти є аліментами із зазначенням будь-яких слів, словосполучення які б свідчили про це, а не є добровільною участю діда у витратах на дитину чи участі в інших витратах. Боржником не надано доказів, що він сплачував аліменти».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).
Із наданої заявником (боржником) ОСОБА_3 інформації про окремі операції по платіжній картці, на яку він посилається як на підставу своїх вимог про добровільне перерахування аліментів на картковий рахунок, вбачається, що вказані платіжні документи не містять відомостей щодо «призначення платежу» - сплата аліментів, також їх періодичність та розмір, не дає суду можливості визначити, з якою метою кошти були перераховані скаржником на рахунок стягувача.
Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 СК України).
Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 (провадження 61-7389св25) касаційний суд висловся про те, що перекази з формулюванням «переказ власних коштів» або без зазначення мети не можуть автоматично зараховуватися як сплата аліментів, навіть якщо інших боргів між сторонами не існує.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 2-4665/2008 (провадження № 61-14579св21) зазначено, що: «надані скаржником дублікати квитанцій про добровільне перерахування коштів на картковий рахунок стягувачки без зазначення у квитанції в графі «призначення платежу» - сплата аліментів, не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду у справах №2-4665/2008 від 12.01.2022 р., №707/999/21 від 25.01.2023 р, та у постанові ВС від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20 (провадження № 61-11846св24) .
Наданими матеріалами виконавчого провадження, а також доказами, що містяться у матеріалах справи не підтверджується, що визначені у розрахункових документах суми призначались в рахунок виплати аліментів на користь ОСОБА_4 на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04.05.2020 року.
Також, у наданих заявках на переказ коштів призначенням платежу не зазначено, що ці кошти є саме аліментами на утримання дитини. Таким чином, суд не вбачає порушень державного виконавця при обчисленні заборгованості по аліментах та неврахуванні вказаних коштів у рахунок аліментів на користь ОСОБА_2 ..
За таких обставин та відповідно до вказаних норм права та правових висновків Верховного Суду, надані заявником (боржником) докази не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів у добровільному порядку, а відтак надані ним платіжні інструкції обґрунтовано не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із урахуванням вищезазначених норм, у ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження факти бездіяльності Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тому суд вважає, що вимоги скаржника про визнання неправомірними дій державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що пов`язані з невірним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадження №79420849, відкритого на підставі виконавчого листа №199/172/20 від 13.10.2025 року, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 260, 263, 447-451 ЦПК України, Законом України "Про виконавче провадження", суд,-
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Андрія Конопльова, заінтересована особа стягувач ОСОБА_2 , - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяті днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Л.Г. Якименко