У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
09 липня 2026 року Справа № 580/4608/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:
- залучити до участі у справі начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Івана Сергійовича у якості третьої сторони на стороні відповідача, як сторону виконавчого провадження на обов`язки якого може вплинути рішення суду у даній справі;
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невинесення у строк, визначений ч. 2 ст. 23 Закону №1404-VIII, постанови про відвід державного виконавця, заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни у виконавчому провадженні №76434418;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про відвід державного виконавця Заєць Тетяни Ігорівни на підставі моєї заяви від 04.02.2026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2026 керівнику Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позивачем було надіслано заяву про відвід державного виконавця, відкриття дисциплінарного провадження, прийняття заходів щодо бездіяльності державного виконавця. Поштове відправлення R207060002200 було отримано відповідачем 09.04.2026. Однак його заяву до автоматизованої системи виконавчого провадження було завантажено державним виконавцем лише 14.04.2026 (файл "63932.PDF"). Враховуючи приписи ч. 2 ст. 23 Закону № 1404-VІІІ відповідач мав розглянути заяву від 02.04.2026 та винести постанову до кінця робочого дня 16.04.2026. Станом на дату подання цієї позовної заяви відповідач не забезпечив розгляд заяви від 02.04.2026 та не виніс постанову про відвід державного виконавця, не прийняв рішення про відкриття дисциплінарного провадження.
Ухвалою суду від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицьким С.О. одноособово, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив, в якому представник Колесник А.С. зазначила, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №76434418 з примусового виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №580/1543/24 щодо зобов`язання Департаменту фінансів Черкаської обласної державної адміністрації організувати повне та належне виконання обласного бюджету в частині забезпечення ОСОБА_1 необхідними лікарськими засобами. Державним виконавцем у межах виконавчого провадження №76434418 було вчинено всі передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, а саме: 17.04.2026 винесено постанову про накладення штрафу на боржника; 01.05.2026 повторно винесено постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі; 01.05.2026 направлено повідомлення до Головного управління Національної поліції у Черкаській області про вчинення боржником кримінального правопорушення. Таким чином, державним виконавцем виконано усі дії, прямо передбачені статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки рішення суду не може бути виконано без участі боржника, а державним виконавцем були вжиті всі заходи примусового виконання, передбачені законом, 01.05.2026 виконавче провадження №76434418 було закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що твердження позивача про обов`язок розгляду заяви у п`ятиденний строк без урахування спеціальних положень Закону є помилковими. Таким чином, строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі строк, передбачений частиною другою статті 23 Закону №1404-VIII, на період дії воєнного стану є перерваними та не підлягають обчисленню у загальному порядку. Отже, твердження позивача про виникнення у відповідача обов`язку розглянути заяву до 16.04.2026 ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. По суті заява позивача була розглянута, а позиція відповідача доведена до його відома. Сам по собі факт незгоди позивача із формою реагування відповідача не свідчить про наявність протиправної бездіяльності. Також у даній справі слід врахувати, що виконавче провадження №76434418 було закінчено постановою державного виконавця від 01.05.2026 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас відповідь на заяву позивача щодо відводу державного виконавця була надана листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.05.2026 №65414/63932-31- 26/20.1, тобто вже після закінчення відповідного виконавчого провадження. Отже, після 01.05.2026 у начальника відділу були відсутні правові підстави для винесення постанови про відвід державного виконавця у виконавчому провадженні №76434418, оскільки на момент надання відповіді таке виконавче провадження вже було закінчено у встановленому законом порядку.
Заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяна Ігорівна подала до суду письмові пояснення в яких зазначила, що крім того, позивач фактично ототожнює незгоду з прийнятими процесуальними рішеннями державного виконавця із наявністю підстав для відводу, що суперечить правовій природі інституту відводу у виконавчому провадженні. Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. При цьому саме по собі оскарження або скасування окремих процесуальних документів не свідчить автоматично про упередженість державного виконавця чи наявність конфлікту інтересів. Частиною 2 статті 23 Закону визначено: «Питання про відвід державного виконавця, який не заявив самовідвід, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.» Закон України «Про виконавче провадження» не містить прямої вимоги щодо оформлення результатів розгляду заяви про відвід виключно постановою начальника відділу у випадку відсутності підстав для задоволення такого відводу.
Начальник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим Іван Сергійович подав до суду письмові пояснення в яких вказав, що позивач також просить суд зобов`язати відповідача винести постанову про відвід державного виконавця. Однак такі вимоги фактично спрямовані на втручання суду у дискреційні повноваження органу державної виконавчої служби. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що адміністративний суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень та приймати рішення замість нього, якщо законом відповідне питання віднесене до компетенції такого органу. Відповідачем у межах наданих повноважень було здійснено розгляд заяви позивача та надано мотивовану відповідь щодо відсутності передбачених законом підстав для відводу державного виконавця. Також слід зазначити, що позивачем не доведено факту порушення його прав саме внаслідок не розгляду заяви про відвід у спосіб, який він вважає належним.
Згідно з п.5 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частинами першою, другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
В даному випадку позивач оскаржує бездіяльність, яка не пов`язана з виконанням рішення суду, а стосується питання відводу державного виконавця.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
У постанові від 14.03.2018 у справі № 213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у відповідній категорії справ.
У постанові від 16.01.2019 в справі № 826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.
Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. При цьому саме по собі оскарження або скасування окремих процесуальних документів не свідчить автоматично про упередженість державного виконавця чи наявність конфлікту інтересів.
Частиною 2 статті 23 Закону визначено: «Питання про відвід державного виконавця, який не заявив самовідвід, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.»
Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена в 10-денний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Разом з тим, у даній справі позивач оскаржує не відмову у відводі, а посилається на протиправну бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невинесення у строк, визначений ч. 2 ст. 23 Закону №1404-VIII, постанови про відвід державного виконавця, заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни у виконавчому провадженні №76434418.
Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дії чи бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни мали бути оскаржені позивачем до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
У такому випадку провадження у справі належить закривати з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст.238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Проте поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Правова позиція такого змісту міститься у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 р. у справі №580/1941/22, від 08.09.2022 у справі №300/1263/22.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст.238, 248, 256, 293-297 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі №580/4608/26 за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ