Справа № 766/7025/26
н/п 2/766/10650/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про залишення позовної заяви без руху
10.07.2026 року м. Херсон
Суддя Херсонського міського суду Херсонської області Шестакова Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Херсонської міської ради про надання дозволу на продаж нерухомого майна малолітньої особи, надання дозволу на зняття дитини з зареєстрованого місця проживання, надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач у травні 2026 року звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області з вищезазначеним позовом.
10.07.2026 року судом отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру щодо адреси реєстрації місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Вивчивши матеріали позовної заяви суддею встановлено, що позовну заяву подано без дотримання вимог встановлених ст.175,177 ЦПК України, що є підставою для залишення такої позовної заяви без руху.
Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Суд зазначає, що представник позивача звернулася до суду з позовом через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», однак на виконання вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України, не надала докази надсилання відповідачу копій поданих до суду документів за адресою реєстрації місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
До того ж, згідно ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прийнятого 03.12.2025 року Верховною Радою України, з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлюється в розмірі 3328,00 гривень.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
В порушення зазначених норм, заявником при зверненні до суду із вищезазначеними вимогами не сплачено судовий збір у повному обсязі, натомість позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 1331,20 грн.
При цьому, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач звертається із трьома вимогами немайнового характеру, а саме: про надання дозволу на продаж від імені малолітньої дитини належної їй частки квартири, про надання дозволу на зняття малолітньої дитини із зареєстрованого місця проживання та про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька.
Оскільки позивачем заявлено три самостійні вимоги немайнового характеру, кожна з яких має окремий предмет судового розгляду та потребує вирішення судом, судовий збір відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті за кожну таку вимогу окремо. За таких обставин обов`язок зі сплати судового збору виникає щодо кожної із заявлених немайнових вимог, у зв`язку з чим позивач повинен сплатити судовий збір за три вимоги немайнового характеру.
Додатково суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Частиною 6 ст. 188 ЦПК України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 року слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. У разі роз`єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз`єднання позовів і копія пред`явленого позову.
Заявлені позивачем вимоги не є основними та похідними одна від одної, оскільки вимога про надання дозволу на продаж належної малолітній частки квартири, вимога про надання дозволу на зняття малолітньої дитини із зареєстрованого місця проживання та вимога про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька мають самостійний предмет судового розгляду, різні правові підстави, різний предмет доказування та передбачають різний досудовий порядок вирішення спору.
Так, вирішення вимоги про надання дозволу на продаж нерухомого майна малолітньої особи пов`язане із дослідженням обставин щодо доцільності такого відчуження, дотримання майнових та житлових прав дитини, а також підстав для заміни дозволу органу опіки та піклування судовим рішенням. Натомість вимоги про надання дозволу на зняття малолітньої дитини із зареєстрованого місця проживання та про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька потребують встановлення інших юридично значущих обставин, пов`язаних із визначенням місця проживання дитини, наявністю чи відсутністю згоди другого з батьків, а також дотриманням порядку вирішення відповідного спору.
Вищевказане свідчить про необхідність роз`єднання заявлених позовних вимог у самостійні провадження, оскільки їх спільний розгляд ускладнить вирішення справи, тоді як їх виділення в окремі провадження сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства, забезпеченню своєчасного та ефективного розгляду кожної із заявлених вимог.
Окрім цього, частина першою, п`ятою статті 177 ЦПК України встановлено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» роз`яснено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 Сімейного кодексу України, батьки (усиновлювачі) або опікун управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки (усиновлювачі) або опікун зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Абзацом 2 пункту 3 частини 2 статті 177 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування, зокрема, вчиняти правочини щодо відчуження (у тому числі шляхом продажу, дарування, міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу, передачі в заставу, іпотеку нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є їхня малолітня дитина.
Згідно ч.ч. 3-4 ст. 177 Сімейного кодексу України, батьки (усиновлювачі) або піклувальник мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
У відповідності до абз. 3 ч. 6 ст. 177 Сімейного кодексу України, якщо один із батьків (усиновлювачів) захоплений у полон або заручники, інтернований у нейтральні держави або зник безвісти за особливих обставин, визнаний безвісно відсутнім, проживає окремо від дитини протягом не менше шести місяців поспіль та не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені у частині другій цієї статті, можуть бути вчинені без його згоди.
Разом з тим, позивачем не зазначено посилань на докази вжиття передбаченого законом досудового порядку вирішення питання щодо надання дозволу на продаж належної малолітній дитині частки квартири. Зокрема, відсутні відомості та документи щодо звернення позивача до органу опіки та піклування із заявою про надання дозволу на вчинення правочину щодо відчуження нерухомого майна, власником якого є малолітня дитина, а також прийняття відповідним органом рішення за результатами розгляду такої заяви чи відмови у наданні дозволу. У зв`язку з цим позовна заява не містить посилань на докази неможливості вирішення зазначеного питання у позасудовому порядку або наявності передбачених законом підстав для звернення безпосередньо до суду.
Додатково суд звертає увагу на те, що згідно абзацу 3 пункту 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, у разі коли особа, місце проживання якої задекларовано/зареєстровано, декларує або реєструє нове місце проживання з одночасним зняттям з попереднього місця проживання (перебування), заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається. При цьому внесення змін до реєстру територіальної громади за попереднім місцем проживання здійснюється на підставі повідомлення органу реєстрації про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи із зазначенням дати зняття з місця проживання (додаток 1).
Згідно пункту 16 Порядку, місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.
Згідно підпункту 1 пункту 50 Порядку, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5.
Подання заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників. (пункт 51 Порядку)
У разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особа подає: 1) паспортний документ (у разі особистого звернення); 2) свідоцтво про народження (у разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дітей віком до 14 років); 3) документ або відомості, що підтверджують сплату адміністративного збору; 4) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); 5) рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, прийняте відповідним територіальним органом ДМС, або рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном, прийняте відповідною закордонною дипломатичною установою України, у разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи у зв`язку з оформленням їй документів для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном. (пункт 57 Порядку)
Заява, передбачена підпунктом 1 пункту 50 цього Порядку, може бути подана в електронній формі засобами Порталу Дія. У такому випадку документи до заяви не додаються. (пункт 58 Порядку)
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно до вимог ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Виходячи з положень статі 19 Сімейного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
При цьому, досудове врегулювання спорів щодо місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відноситься до компетенції органу опіки та піклування.
Відповідно до п.33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що у випадку, якщо один з батьків не надав згоди на реєстрацію місця проживання дитини з другим з батьків, реєстрація місця проживання дитини здійснюється на підставі рішення суду чи органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини.
Разом з тим, до позовної заяви позивачем не долучено рішення органу опіки та піклування про розв`язання спору між батьками стосовно предмету спору в порядку, передбаченому статтею 19 Сімейного кодексу України.
До того ж, позовна заява не містить посилання на докази звернення позивачки та відмови їй у реєстрації місця проживання малолітньої дитини відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265.
Відповідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку на усунення викладених в ухвалі недоліків шляхом направлення позовної заяви з доданими до неї матеріалів на адресу відповідача, доплати судового збору, а також надання посилань на докази вжиття заходів вирішення спору в досудовому порядку.
Враховуючи викладене, залишення даної позовної заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Херсонської міської ради про надання дозволу на продаж нерухомого майна малолітньої особи, надання дозволу на зняття дитини з зареєстрованого місця проживання, надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька - залишити без руху.
Надати позивачу строк 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали для усунення вказаних в ухвалі недоліків.
Роз`яснити позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Я. В. Шестакова