МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
10 липня 2026 р. справа № 400/7126/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 29.01.2020 по 18.07.2022;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 р. по 18.07.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року у розмірі 102220 гривень 53 копійок, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року у розмірі 102220 гривень 53 копійок, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
02.07.2026 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому заявлені клопотання про залишення позову без розгляду та зупинення провадження у справі.
Клопотання про залишення позову без розгляду обґрунтовано тим, що позивач мав реальну можливість вчинити дії щодо захисту свого порушеного права у випадку, якщо він вважав отримане грошове забезпечення неналежним та, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, повинен був звернутися за захистом свого порушеного права в тримісячний строк, тобто до 01.10.2023 року. Водночас, позов подано до суду 15.06.2026 року, а отже з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом з дати, з якої позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення свого права.
Клопотання про зупинення провадження у справі обґрунтовано тим, що відповідач у справі перебуває у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, що свідчить про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Вирішуючи клопотання відповідача, суд враховує наступне.
Частиною 1, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції до 19.07.2022 р. передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. № 2352-IX набрав чинності з 19.07.2022 р.
Отже, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 р.
Разом з тим, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 р. № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат визнано неконституційною, у зв`язку з чим зазначені приписи втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.
Отже, на час вирішення питання про наявність чи відсутність строку звернення до суду з позовними вимогами у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), у тому числі індексації, діє правовий режим, за якого:
до правовідносин, що виникли та припинилися до 19.07.2022 р., застосовується редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовами про стягнення належної працівникові заробітної плати;
обмеження тримісячним строком для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, запроваджене Законом № 2352-ІХ, в частині таких вимог визнане неконституційним і не підлягає застосуванню.
Оскільки позивач просить виплатити грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року, застосовується редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовами про стягнення належної працівникові заробітної плати.
За таких обставин, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду як на підставу для залишення позовної заяви без розгляду, є безпідставними.
Оскільки у даному випадку відсутній сам факт пропуску строку звернення до суду, питання поновлення такого строку за правилами статті 123 КАС України не підлягає вирішенню.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі, суд враховує наступне.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Таким чином, зазначена норма може бути застосована при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, на органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до організаційної структури Збройних Сил України, норма пункту 5 ч. 1 ст. 236 КАС України не поширюється.
Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2023 року у справі № 380/7845/21.
Таким чином, у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 122, 240, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні клопотань військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду та зупинення провадження у справі, відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
3. Оскарження ухвали окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя А. О. Мороз