печерський районний суд міста києва
752/17567/25-ц
2-5622/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про залишення позовної заяви без руху
10 липня 2026 року
Суддя Печерського районного суду м. Києва Єрмічова В. В., вирішуючи питання про відкриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа: суддя Голосіївського районного суду міста Києва Гаврищук Андрій Володимирович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої постановленням завідомо неправомірних рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із означеним позовом.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23.07.2025 указаний позов передано на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити:
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.1999 за № 10-рп/99 (справа №1-6/99) положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).
При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.11.2018 року (справа № 638/17598/17, провадження № 61-26527 св 18) визнав правомірним залишення без руху позовної заяви у зв`язку із невідповідністю вимогам щодо її змісту, в тому числі і викладенням позовної заяви російською мовою.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) вказує: «... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
З огляду на викладене, відмова в доступі до правосуддя з підстав невиконання вимог закону щодо викладення заяви державною мовою, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а тому доводи касаційної скарги щодо безпідставності відмови в доступі до правосуддя не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.».
Суддя звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, який має паспорт громадянина України, та якому має бути присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків, а тому у позивача наявний обов`язок викладення у позовній заяві таких даних.
У даному випадку позовна заява не містить:
1. Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України усіх відповідачів, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серію паспорта позивача, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідачів;
2. Відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
3. Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
4. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;
5. Підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Також, матеріали справи не містять належним чином засвідчених додатків, тобто позивачем не виконано вимоги передбачені ч. 4 ст. 95, ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
При цьому, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.
Постановою пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Аналогічна правова позиція визначена і у ст. 23 Цивільного кодексу України.
При цьому п. 4 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. У разі недотримання позивачем зазначених вимог суд вправі залишити позовну заяву без руху.
Також у роз`ясненнях, наданих постановою пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995, вказано, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, окрім вказівки на те, у чому полягає ця шкода та якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві (п. 4).
Заява має містити відомості про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням та докази, що підтверджують позов, отже до заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог. Зокрема, докази причино-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідачів, наприклад, докази витрат на лікування.
Позивачем не зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив та якими доказами це підтверджується.
Крім цього, при визначенні розміру завданої моральної шкоди позивач послався на загальні норми законодавства, якими визначено компенсацію за моральні страждання, проте обґрунтування розміру компенсації моральної шкоди, завданої саме позивачеві та внаслідок протиправних дій саме відповідачів, у позовній заяві не зазначено.
Відтак, позивачу слід надати докази заподіяння такої шкоди та додати розрахунки, які було покладено в обґрунтування сум.
При цьому, у разі здійснення відповідачем грошової оцінки заподіяної моральної шкоди, за вказану вимогу необхідно сплатити судовий збір, оскільки моральна шкода, що визначена у грошовому еквіваленті є шкодою майнового характеру (позиція Верховного Суду у справі № 761/11472/15-ц, постанова від 28.11.2018).
Відповідно до вимог підпункту 5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди ставка судового збору становить 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі ВАСУ від 01.01.2015, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.
Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. За позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому Законом.
Відповідно до частини 4, 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Твердження позивача про звільнення від судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - є хибним, адже передбачена законодавцем пільга щодо сплати судового збору пов`язується зі справами про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Натомість, позивачем заявлено вимоги про відшкодування, як матеріальної, так і моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 16640 грн.
Установлено, що до позовної заяви не додано квитанції про сплату судового збору.
З урахуванням вищевикладеного, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 1 675 грн, або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Крім цього, позовні вимоги містять елементи клопотання, зокрема позивач просить витребувати документи, що не передбачено положеннями ЦПК. Вимоги до будь-якої заяви, клопотання визначені ст. 183 ЦПК України.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 183 ЦПК).
Оскільки позивачем не дотримано вимог щодо форми та змісту клопотання про витребування документів, суд позбавлений можливості розглянути зазначені вимоги по суті та прийняти відповідні рішення.
За таких обставин, позивачу слід уточнити зміст позовних вимог та, за необхідності, надати відповідні клопотання, оформлені відповідно до вимог ст. 183 ЦПК України.
Разом з тим, суддя звертає увагу на те, що текст позовної заяви частково викладено російською мовою, а тому, зважаючи на наведені вище вимоги чинного законодавства та усталену судову практику, позовну заяву слід викласти державною мовою, якою, на підставі статті 10 Конституції України, є українська мова.
З урахуванням означеного, вважаю за необхідне залишити позовну заяву без руху, про що повідомити позивача та надати йому п`ятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України в разі невиконання позивачем вимог суду у встановлений строк заява вважається неподаною та повертається позивачеві.
Згідно з ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 175-177, 185 ЦПК України, суддя
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа: суддя Голосіївського районного суду міста Києва Гаврищук Андрій Володимирович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої постановленням завідомо неправомірних рішень залишити без руху.
Надати позивачу п`ятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Єрмічова