Справа № 758/9134/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 липня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Левицької Я.К., розглянувши заяву заінтересованої особи ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи -адвоката Бублика А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/9134/26 щодо вирішення питання стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Подільського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 758/9134/26 за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.06.2026 року заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису залишено без задоволення. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.
29.06.2026 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 960 грн.
Також, 29.06.2026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника заінтересованої особи - адвоката Бублика А.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 00 грн.
Заяви обґрунтовані тим, що судом при ухваленні рішення не вирішено питання про судові витрати, а оскільки у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовлено, такі витрати, на думку заінтересованої особи, підлягають покладенню на заявника ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Оскільки у заяві заінтересованої особи ОСОБА_1 та у заяві його представника про ухвалення додаткового рішення заявлено вимоги про вирішення питання про судові витрати, то таке питання вирішується без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали заяви та матеріали справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про видачу і продовження обмежувального припису розглядаються судом у порядку окремого провадження (глава 13 розділу IV ЦПК України, статті 350-1 - 350-8 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 42 та частиною четвертою статті 294 ЦПК України учасниками справ окремого провадження є заявники та інші заінтересовані особи.
Частиною третьою статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду; інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Справа за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису розглянута судом у порядку окремого провадження.
Частина сьома статті 294 ЦПК України є спеціальною нормою щодо загальних положень статей 137 і 141 ЦПК України та встановлює імперативну заборону відшкодування судових витрат при ухваленні рішення у справах окремого провадження, у тому числі по справах про видачу обмежувального припису.
Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18, згідно з яким відшкодування витрат на професійну правничу допомогу можливе у справах позовного провадження; у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.
Отже, вимоги заінтересованої особи про стягнення із заявника витрат на професійну правничу допомогу є такими, що прямо суперечать частині сьомій статті 294 ЦПК України.
Також суд звертає увагу на те, що стаття 141 ЦПК України визначає розподіл судових витрат між сторонами та оперує поняттями «сторони», «позов», «позивач» і «відповідач», встановлюючи, що у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Водночас в окремому провадженні сторони відсутні: учасниками справи є заявник та інші заінтересовані особи (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України). Відсутні також позов і позовні вимоги, а спір про право не вирішується; у разі виникнення такого спору суд залишає заяву без розгляду (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, застосування статті 141 ЦПК України до справ окремого провадження вимагало б застосування аналогії закону. Проте аналогія закону є неприпустимою за наявності прямої спеціальної норми, яка встановлює протилежне правило поведінки. Такою нормою є частина сьома статті 294 ЦПК України.
Суд також зазначає, що категорії «сторони, на користь якої ухвалено судове рішення», в окремому провадженні не існує, оскільки суд не вирішує спір про право, не встановлює вини та не задовольняє чи відхиляє позовні вимоги.
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19).
Відмова у видачі обмежувального припису свідчить лише про недоведеність за наявними доказами ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», станом на час розгляду справи, однак сама по собі не встановлює безпідставності, недобросовісності чи зловживання правом з боку заявника.
Заявники у справах про видачу обмежувального припису звільнені від сплати судового збору. Ця гарантія має на меті усунення фінансових перешкод у доступі до суду для осіб, які постраждали або вважають себе постраждалими від домашнього насильства.
Покладення на такого заявника обов`язку відшкодувати заінтересованій особі витрати на професійну правничу допомогу двох представників у разі відмови у видачі обмежувального припису нівелювало б зазначену гарантію та створило б стримувальний ефект, за якого побоювання настання несприятливих майнових наслідків утримувало б постраждалих осіб від звернення до суду за захистом. Таке тлумачення суперечило б меті Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та міжнародним зобов`язанням України у сфері запобігання домашньому насильству.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не містить норми, яка встановлювала б інше правило розподілу судових витрат у справах про видачу обмежувального припису. Відтак застереження «якщо інше не встановлено законом», визначене в частині сьомій статті 294 ЦПК України, у цій справі не застосовується.
Крім того, суд бере до уваги те, що право на професійну правничу допомогу, гарантоване статтею 59 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є тотожним праву на відшкодування вартості такої допомоги за рахунок іншого учасника справи.
Заінтересована особа реалізувала своє право на правничу допомогу в повному обсязі, залучивши до участі у справі двох представників, і жодним чином не була обмежена у захисті своїх прав та інтересів. Визначення порядку розподілу судових витрат належить до дискреції національного законодавця, а обмеження, встановлене частиною сьомою статті 294 ЦПК України, є передбаченим законом, доступним, передбачуваним та має легітимну мету.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заяви заінтересованої особи ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи-адвоката Бублика А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/9134/26 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 42, 137, 141, 258, 259, 260, 270, 293, 294, 350-1 - 350-8, 353 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Відмовити у задоволенні заяви заінтересованої особи ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи-адвоката Бублика А.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/9134/26 щодо вирішення питання стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя Я.К. Левицька