ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
07 липня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/433/24
Головуючий у першій інстанції - Карпинська Н. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1290/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Супруна О.П.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач Седнівська селищна рада Чернігівського району та області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Неволько Віта Анатоліївна, ОСОБА_5 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_6 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Седнівської селищної ради Чернігівського району та області про визнання права власності на відповідну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
У С Т А Н О В И В:
У березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись з позовом Седнівської селищної ради, в якому просили:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 17/40 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 13/40 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/40 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на 5/40 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав до групи господарств «колгоспний двір», головою якого був ОСОБА_7 , 1943 року народження, а членами станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_8 , 1942 року народження, та їх діти ОСОБА_9 , 1975 року народження, ОСОБА_10 , 1972 року народження та ОСОБА_3 , 1970 року народження Всім належало по 1/5 частині вищевказаного житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачів ОСОБА_7 помер, на день смерті разом з ним були зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина за законом на все належне йому майно, у тому числі на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина померлого ОСОБА_8 , як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_7 , звернулась до Городнянської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області із заявою про прийняття спадщини за законом.
Інші спадкоємці за законом: ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не виявили бажання прийняти спадщину після смерті батька, що підтвердили заявами до Городнянського районного суду Чернігівської області у справі № 732/775/17.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачів ОСОБА_8 . Після її смерті спадкоємцями першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України є позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Брат позивачів ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , його діти ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_5 не виявили бажання щодо прийняття спадщини, що підтверджується їхніми заявами.
Позивачі указували на те, що не можуть отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину житлового будинку після смерті матері, оскільки вона за життя не встигла оформити у встановленому законом порядку право власності на належні їй 3/10 частини будинку (1/5 частина належала їй як співвласнику/члену колгоспного двору та 1/10 частина успадкована після смерті чоловіка ОСОБА_7 ).
Листом від 18 грудня 2023 року за № 462/01-16 приватний нотаріус Чернігівського нотаріального округу Неволько В.А. відмовила в оформленні спадщини у відповідній частці на вказане нерухоме майно, що стало підставою звернення позивачів до суду.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17/40 частин житлового будинку (з відповідною часткою господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу), за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 13/40 частин житлового будинку (з відповідною часткою господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу) за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/40 частин житлового будинку (з відповідною часткою господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу) за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/40 частин житлового будинку (з відповідною часткою господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу) за адресою: АДРЕСА_1 .
15 квітня 2026 року (згідно з відбитком штампу поштового відділення) ОСОБА_6 , як особа, що не брала участі у справі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
ОСОБА_6 зазначив, що не ставить під сумнів права позивачів на спадкування садиби, проте вважає, що ними може бути успадковано лише те майно, яке належало спадкодавцю.
Указує, що позивачами успадковано частину земельної ділянки, яка належить йому на праві власності. Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2023 року у справі № 732/2144/19, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знести споруди навісу і вбиральні, побудовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:000:0426, яка належить на праві власності ОСОБА_16 . На виконання цього судового рішення зазначені споруди знесено і ОСОБА_6 встановлено паркан, у результаті чого межі присадибної ділянки змінились. Однак при вирішенні цього спору про визнання права власності на відповідну частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами позивачами не надано суду першої інстанції рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2023 року у справі № 732/2144/19, що призвело до ухвалення у цій справі незаконного рішення, яке порушує права ОСОБА_6 .
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи у встановлений судом строк не надходив.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно п. 8 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 щодо офіційного тлумачення положень п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального судочинства.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Вирішуючи питання стосовно застосування ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою № 28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою № 20347/03 у §35 зазначено, наступне, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (Volovik v. Ukraine, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (п. 8 ст. 129 Конституції України).
Зокрема забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно зі ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У ч. 3 ст. 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У ч. 1 ст. 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Критерії визначення, чи вирішені судовим рішенням права і свободи особи, не залученої до участі у справі, неодноразово були предметом перегляду Верховного Суду.
У постанові від 28 липня 2021 року у справі № 2-95/12 (провадження № 61-16854св20) Верховний Суд зазначив, що аналіз ч. 1 ст. 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
У п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті, принаймні не за апеляційною скаргою такої особи.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦПК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Предметом оскарження в апеляційному порядку ОСОБА_6 , який не брав участі у справі, є рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року.
Матеріалами справи підтверджено, що у березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись з позовом до Седнівської селищної ради, в якому просили визнати за ними право власності на відповідну частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що будинок АДРЕСА_1 обліковується як «колгоспний двір» і станом на 15 квітня 1991 року не втратили право на це майно ОСОБА_7 , 1943 року народження, та члени двору ОСОБА_8 , 1942 року народження, ОСОБА_18 , 1975 року народження, ОСОБА_10 , 1970 року народження. Надалі проведено інвентаризацію та складено технічний паспорт на будинок з господарськими спорудами.
ОСОБА_8 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 і 30 січня 2014 року за її заявою заведено спадкову справу № 16/2014.
13 листопада 2020 року заведено спадкову справу № 210/2020 після смерті ОСОБА_8 і належну їй спадщину прийняли ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Розглянувши справу у межах заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі є спадкоємцями за законом першої черги спадщини, яка не охоплена заповітом, тобто вказаного вище житлового будинку з господарськими будівлями.
Спір у цій справі виник через неможливість реалізації заявниками спадкових прав у позасудовому порядку, зокрема отримання свідоцтва на частку у майні колгоспного двору, та стосувався визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності виключно на частину житлового будинку (з відповідною часткою господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу) за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 участі у розгляді цієї справи не брав, оскаржуваним рішенням районного суду питання про права та обов`язки скаржника суд першої інстанції не вирішував.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що позивачі успадкували частину належної йому земельної ділянки. Проте ні у мотивувальній, ні у резолютивній частинах рішення суду будь-яких висновків суду щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 або щодо земельної ділянки, належної скаржнику, не міститься і таке питання (щодо земельної ділянки) судом першої інстанції взагалі не вирішувалось.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2023 року у справі № 732/2144/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо користування земельною ділянкою задоволено, відповідачів зобов`язано знести споруди навісу і вбиральні, побудовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0426, яка належить на праві власності ОСОБА_6 .
У мотивувальній частині вказаного судового рішення зазначено наступне: «Протилежною стороною не спростовано, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не має кадастрового номера, тобто вона не внесена до Державного Земельного кадастру. Відсутній на таку земельну ділянку державний акт на право власності, яким було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, виданий до 01.01.2013, який би був дійсний відповідно до пункту 2 розділу V11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр». Рішенням від 28 жовтня 2009 року тридцятої сесії п`ятого скликання Макишинської сільської ради Городнянського району Чернігівської області (а.с. 139-144 том 2) уточнено список громадян, які мають право на приватизацію земельних ділянок, зокрема за № 148 включено ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 . Однак, згідно з довідкою № 24 від 13.07.2021 за підписом в.о. старости Макишинського старостинського округу № 2, земельна ділянка 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизована (а.с.28 том 2)».
Іншої інформації щодо земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 матеріали цієї справи не містять і скаржником її не надано. Тобто земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не сформована в Державному земельному кадастрі як об`єкт нерухомості і не перебуває у власності позивачів. Відтак матеріалами справи спростовуються доводи скаржника про те, що в результаті вирішення цього спору позивачами успадковано частину земельної ділянки, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, а отже ці доводи апеляційної скарги є припущеннями.
З огляду на викладене, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що ухвалення у цій справі рішення без урахування висновків, викладених у рішенні Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2023 року у справі № 732/2144/19, зумовило його незаконність та/або порушило права ОСОБА_6 .
У досліджуваних правовідносинах достеменно не встановлено, що саме оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 . Скаржник твердження про порушення оскаржуваним рішенням його прав власника земельної ділянки в результаті визнання за позивачами права власності на частки у майні колгоспного двору, яке складається з житлового будинку з господарськими спорудами, належними доказами не підтвердив.
Ураховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що апеляційну скаргу подано особою, питання про права, свободи, інтереси та обов`язки якої оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 належить закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
Керуючись ст. 260, 261, 362 ч. 1 п. 3, 367, 389, 390 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Седнівської селищної ради Чернігівської області про визнання права власності на відповідну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 липня 2026 року.
Головуюча Н.В. Шитченко
Судді Н.В. Висоцька
О.П. Супрун