Ухвала № 138182490 у справі № 725/8209/25 від 10.07.2026

УХВАЛА

10 липня 2026 року

м. Київ

справа № 725/8209/25

провадження № 61-7023ск26

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

1. 22 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року.

2. Ухвалою від 08 червня 2026 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав строк для усунення недоліків, а саме для надання касаційної скарги та її копій відповідно до кількості учасників справи, в якій зазначити підстави касаційного оскарження та їх нормативно0правове обґрунтування.

3. На усунення недоліків 22 червня 2026 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

4. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з огляду на такі обставини.

5. Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21. Також посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права сімейного та цивільного процесуального законодавства при вирішенні питання про встановлення факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків за відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні. Крім того, зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджують проживання малолітньої дитини разом з позивачем, її перебування на повному забезпеченні батька та здійснення ним фактичного виховання.

6. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

7. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

9. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.

10. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

11. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

12. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

13. Заявник у повному обсязі виконав вимоги законодавства в частині зазначенні підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та її нормативно-правового обґрунтування. Однак, не виконав у повному обсязі вимоги процесуального закону, пославшись як на підставу касаційного оскарження на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

14. Так, заявник не довів відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не вказує правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному. Виключно посилання на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права сімейного та цивільного процесуального законодавства при вирішенні питання про встановлення факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків за відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні без належно нормативно-правового обґрунтування не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо зазначення підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

15. Також заявник не обґрунтував належним чином підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки доказам, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Посилаючись на ненадання судом належної оцінки доказам, які підтверджують проживання малолітньої дитини разом з позивачем, її перебування на повному забезпеченні батька та здійснення ним фактичного виховання, заявник не зазначає, які саме докази не дослідив суд апеляційної інстанції на підтвердження зазначеної ОСОБА_3 обставини, яка має істотне значення для правильного вирішення справи.

16. Враховуючи зазначене, ОСОБА_3 не виконав у повному обсязі вимоги процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, а саме не зазначив у повному обсязі нормативно-правове обґрунтування підстав касаційного оскарження. Наведене позивачем нормативно-правове обґрунтування не є достатньо точним, у зв`язку з чим в контексті принципу диспозитивності цивільного судочинства та з врахуванням повноважень суду касаційної інстанції унеможливлює надання вичерпної відповіді на вимоги касаційної скарги щодо законності та обґрунтованості судового рішення через призму підстав касаційного оскарження.

17. Відповідно до вимог статей 185, 393 ЦПК України якщо заявник не усунув недоліки касаційної скарги у встановлений судом строк, то касаційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала.

18. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись статтями 261, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш