УХВАЛА
13 липня 2026 року
м. Київ
справа №420/41698/25
адміністративне провадження № К/990/30639/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 420/41698/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 25 днів та за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік у кількості 3 дні;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та провести виплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 29 (двадцять дев`ять) днів та за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік у кількості 35 (тридцять п`ять) днів з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 420/41698/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, за приписами частини другої статті 328 КАС України ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві, після її перегляду в апеляційному порядку, та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Водночас відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За такого правового регулювання та обставин справи судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку лише тоді, коли розгляд касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання скаржника на "фундаментальне значення справи" саме по собі не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження у розумінні частини третьої статті 333 КАС України, оскільки законодавець пов`язує можливість касаційного перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві виключно з наявністю значення рішення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Значення для формування єдиної правозастосовчої практики передбачає наявність правової проблеми, вирішення якої Верховним Судом впливатиме на широку категорію спорів та забезпечуватиме однакове застосування норм права судами.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції під час перегляду у касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя. Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення у процесуальному законі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Проте наведені доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм процесуального права та необхідності їх переоцінки судом касаційної інстанції.
При цьому наведені скаржником судові рішення не свідчать про існування сталої та системної розбіжності у правозастосуванні, яка потребує втручання Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики, а наведені доводи не дають підстав вважати, що порушене питання виходить за межі конкретних обставин цієї справи.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки встановлених судами обставин справи.
Посилання скаржника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованим.
Саме лише посилання на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та незгода з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду не свідчать про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання, порушене скаржником, зводиться до оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду та наявності підстав для повернення позовної заяви, а також до незгоди з висновками судів щодо застосування законодавства до спірних правовідносин
При цьому скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, наявності суперечливої судової практики або правової невизначеності щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України № 2352-IX.
Сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність певного нормативного положення не свідчить про наявність у кожній справі, де таке положення застосовувалося, питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржником не доведено, що саме у цій категорії процесуальних правовідносин існує правова невизначеність, яка потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Крім того, доводи скаржника фактично спрямовані на застосування Верховним Судом іншого підходу до обчислення строку звернення до суду саме у цій справі, що свідчить про прагнення до повторного розгляду спору по суті, а не про необхідність виконання Верховним Судом функції забезпечення єдності судової практики.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів щодо наявності підстав для повернення позовної заяви. При цьому скаржник не наводить доводів щодо існування неоднакового застосування судами зазначених норм процесуального права або необхідності формування чи уточнення правової позиції Верховного Суду.
Таким чином, скаржником не доведено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені ним аргументи не відповідають критеріям, визначеним підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд установив, що зміст ухвалених у цій справі оскаржуваних судових рішень та доводи, викладені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у застосуванні норм процесуального права у такій категорії адміністративних справ.
Ураховуючи відсутність обґрунтування того, що результати розгляду цієї скарги матимуть вплив на формування єдиної правозастосовчої практики у сфері застосування норм процесуального права, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 420/41698/25 слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 420/41698/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська