УХВАЛА
14 липня 2026 року
м. Київ
справа № 420/35292/24
касаційне провадження № К/990/31189/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 420/35292/24 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вичинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вичинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 позов задоволено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, звернувся із апеляційною скаргою до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 змінено в мотивувальній частині. В інших частинах рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Головне управління ДПС в Одеській області із зазначеними судовими рішеннями не погодилося та звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві визначено Главою 2 Розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання стосовно права на касаційне оскарження, за змістом частини першої якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, за змістом наведених законодавчих приписів право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, однак лише у визначених законом випадках.
У свою чергу, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес, а також має виняткове значення для нього.
Водночас скаржником не доведено в чому саме полягає виняткове значення для заявника та не зазначено обставини, які виділяють її вимоги якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду подібних справ.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
За визначенням пункту двадцятого частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік категорій справ незначної складності, який не є вичерпним. При цьому за змістом пункту десятого названої норми процесуального закону для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування у даній справі, суб`єктний склад її учасників, а також враховуючи на неналежність зазначеної справи до категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, Суд дійшов висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 420/35292/24 не підлягають касаційному оскарженню.
Передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі незначної складності, судом не встановлені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 420/35292/24 відмовити.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.А. Гончарова Л.І. Бившева І.Я.Олендер