УХВАЛА
14 липня 2026 року
м. Київ
справа №990/261/26
адміністративне провадження № П/990/261/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р., Хохуляка В. В.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 подав 25.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України), у якій просить:
- визнати протиправним та нечинним рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.03.2026 № 144/вс-26 «Про розгляд у спеціальному спільному засіданні питання про відповідність кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання про відповідність кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».
Верховний Суд ухвалою від 30.06.2026 залишив позовну заяву без руху у зв`язку із встановленням недоліків позовної заяви. Позивачеві було запропоновано подати до суду обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та докази на підтвердження поважності причин його пропуску. Також позивачу необхідно було надати уточнену позовну заяву, привівши зміст позовних вимог у відповідність до положень частини першої статті 5, статті 245 та частини четвертої статті 266 КАС України, шляхом уточнення способу судового захисту щодо оскаржуваного індивідуального акта ВККС України.
06.07.2026 до Верховного Суду від позивача надійшли позовна заява у новій редакції, у якій позивач уточнив позовні вимоги. Зокрема, позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.03.2026 № 144/вс-26 «Про розгляд у спеціальному спільному засіданні питання про відповідність кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання про відповідність кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».
Таким чином, позивач усунув недоліки позовної заяви в частині уточнення способу судового захисту щодо оскаржуваного індивідуального акта Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Також 06.07.2026 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій навів обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
Перевіривши наведені у заяві доводи та подані матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними з огляду на таке.
Позивач, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначає, що повний текст рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.03.2026 № 144/вс-26 був розміщений у Кабінеті суддівської кар`єри лише 27.05.2026, у зв`язку із чим лише з 28.05.2026 розпочався перебіг строку звернення до суду.
Позивач також посилається на те, що 20.03.2026 було оголошено лише результат голосування щодо відповідності кандидата критеріям, визначеним Законом України «Про Вищий антикорупційний суд», тоді як мотиви ухваленого рішення стали відомі лише після отримання повного тексту.
Крім того, позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Kulikov and Others v. Ukraine», «Pietka v. Poland» та інших, вважаючи, що перебіг строку звернення до суду має обчислюватися саме з моменту, коли особа отримала можливість ознайомитися з мотивувальною частиною рішення.
Верховний Суд в ухвалі від 30.06.2026 роз`яснив скаржникові, що усталеною є позиція Верховного Суду, в тому числі і Великої Палати, про те, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Також суд звернув увагу, що початок відліку строку звернення до суду пов`язується з моментом, коли позивач дізнався або мав дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів, а не з моментом, коли позивач усвідомив, що відповідне рішення порушує його права.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановив спеціальний (місячний) строк звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина восьма статті 122 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2025 у справі № 990/426/25 дійшла висновку, що момент початку перебігу строку звернення до суду у справах цієї категорії визначається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з дня отримання чи оприлюднення повного тексту рішення. Отримання повного тексту рішення саме по собі не є юридичним критерієм початку перебігу строку звернення до суду, а може враховуватися виключно під час оцінки поважності причин його пропуску.
Отже, отримання повного тексту рішення не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, а тому саме по собі не може свідчити про своєчасність звернення із цим позовом.
Судом установлено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.03.2026 № 144/вс-26 ухвалено за результатами спеціального спільного засідання Комісії та Громадської ради міжнародних експертів, результати якого були публічно оголошені 20.03.2026. Того ж дня на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було оприлюднено інформацію про результати зазначених спеціальних спільних засідань.
За змістом пункту 8 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України принцип публічності діяльності Комісії полягає, зокрема, в оприлюдненні інформації про результати її засідань на офіційному вебсайті.
За наведених обставин уже 20.03.2026 позивач дізнався або, принаймні, повинен був дізнатися про правові наслідки такого рішення.
Сам факт подальшого виготовлення та розміщення повного тексту рішення не створив нового юридичного факту, а лише надав письмове викладення мотивів уже відомого позивачу результату.
Відтак, перебіг спеціального місячного строку звернення до адміністративного суду розпочався 20.03.2026 та закінчився 21.04.2026, тоді як із цим позовом позивач звернувся до Верховного Суду лише 25.06.2026, тобто після спливу встановленого законом строку.
Відповідно до пункту 168.2 параграфа 10 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повний текст рішення виготовляється протягом двадцяти днів із дня проголошення його вступної та резолютивної частин.
Згідно з пунктом 195 параграфа 15 розділу ІІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення Комісії оприлюднюються на її офіційному вебсайті не пізніше п`яти робочих днів після складання їх повного тексту та підписання.
Відповідно до пункту 107 параграфа 8 розділу І Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України копія рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, за її відповідним зверненням.
При цьому колегія суддів зазначає, що доступ до рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у тому числі для осіб, прав та інтересів яких вони стосуються, забезпечується, зокрема, шляхом їх оприлюднення на офіційному вебсайті Комісії відповідно до Регламенту ВККС України. Надання ж копії рішення за відповідним зверненням особи, передбачене пунктом 107 Регламенту ВККС України, є додатковим способом ознайомлення з його повним текстом і саме по собі не визначає момент початку перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Отже, наведені позивачем обставини стосуються часу виготовлення та розміщення повного тексту рішення, однак не спростовують того, що про результат розгляду питання щодо своєї кандидатури він повинен був дізнатися саме 20.03.2026.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що саме по собі незнання мотивів рішення або подальше ознайомлення з його повним текстом не свідчать про відсутність у особи можливості своєчасно звернутися до суду. Для початку перебігу строку звернення до адміністративного суду визначальним є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про факт ухвалення рішення та його юридичні наслідки для своїх прав, а не момент, коли вона отримала можливість детально ознайомитися з мотивами його прийняття.
Колегія суддів також зазначає, що можливість отримати повний текст рішення або звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із відповідним запитом, у разі виникнення потреби в ознайомленні з його мотивами, залежала виключно від волевиявлення самого позивача. Водночас матеріали позовної заяви та заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду не містять жодних відомостей про вчинення позивачем дій, спрямованих на своєчасне отримання такого рішення чи з`ясування його мотивів. За таких обставин пасивна поведінка позивача не може вважатися об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення до суду і не є підставою для поновлення пропущеного строку.
Посилання позивача на те, що лише після ознайомлення з мотивувальною частиною рішення він отримав можливість належним чином сформувати правову позицію, не змінюють моменту початку перебігу строку звернення до суду, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду отримання повного тексту рішення може мати значення лише для оцінки поважності причин пропуску строку, але не визначає моменту його початку.
Водночас саме лише посилання на те, що повний текст рішення був виготовлений та став доступним позивачу пізніше, не може бути безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду. Така обставина сама по собі не свідчить про існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до адміністративного суду, а лише підтверджує час, коли позивач отримав можливість ознайомитися з мотивами вже ухваленого рішення.
У постанові від 20.11.2025 у справі № 990/426/25 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обставини щодо отримання повного тексту рішення можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку звернення до суду лише за умови, що після отримання такого рішення особа звернулася до суду без невиправданого зволікання, у розумний проміжок часу. Натомість, звернення до суду приблизно через місяць після отримання рішення за відсутності належного пояснення причин такої тривалості, Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що не свідчить про належну процесуальну добросовісність.
У справі, що розглядається, повний текст оскаржуваного рішення, за твердженням самого позивача, став доступним йому 27.05.2026, однак позовну заяву подано лише 25.06.2026, тобто майже через місяць після його отримання.
При цьому позивач не навів обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому підготувати та подати позов у найкоротший можливий строк після отримання доступу до повного тексту рішення, та не пояснив, чому для звернення до суду йому знадобився майже місяць. Саме лише твердження про те, що строк звернення до суду розпочався з 28.05.2026, не є поясненням причин пропуску встановленого законом строку та не свідчить про наявність об`єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.
Визнання такого підходу обґрунтованим фактично означало б автоматичне поновлення строку та його повторне обчислення у повному обсязі з дня отримання повного тексту рішення незалежно від поведінки особи після його отримання, що не відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду та спеціальному, скороченому характеру строку оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Отже, обставина розміщення повного тексту рішення у Кабінеті суддівської кар`єри 27.05.2026 сама собою не є достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду, а поведінка позивача, який не звертався до ВККС за отриманням рішення, не вчиняв активних дій для його отримання та не обґрунтував необхідність тривалого строку після його одержання, після цієї дати не засвідчує вжиття ним своєчасних і послідовних дій для реалізації права на судовий захист. Тому наведені у заяві причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані поважними.
Колегія суддів враховує, що після залишення позовної заяви без руху позивачу було надано можливість навести інші підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду та підтвердити їх належними доказами. Водночас подана заява фактично містить ті самі доводи щодо моменту початку перебігу строку звернення до суду, які були викладені у позовній заяві та яким уже надано правову оцінку в ухвалі Верховного Суду від 30.06.2026. Інших обставин, що свідчили б про існування об`єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, позивач не навів.
Таким чином, наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду обставини не спростовують установленого судом факту пропуску строку звернення до суду та не свідчать про існування об`єктивних, непереборних перешкод, які унеможливлювали своєчасне звернення до адміністративного суду.
Доводи позивача фактично зводяться до незгоди із визначенням моменту початку перебігу строку звернення до суду та ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту отримання повного тексту рішення з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Водночас зазначені доводи не узгоджуються з положеннями статті 122 КАС України та правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.11.2025 у справі № 990/426/25, згідно з яким отримання повного тексту рішення саме по собі не визначає початку перебігу строку звернення до суду, а може враховуватися лише під час оцінки поважності причин його пропуску.
Посилання позивача на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені в пункті 129 рішення від 19.01.2017 у справі «Куликов та інші проти України», не свідчить про те, що строк звернення до адміністративного суду в цій справі повинен обчислюватися з дня розміщення повного тексту оскаржуваного рішення в Кабінеті суддівської кар`єри.
Наведений висновок ЄСПЛ стосується визначення початку перебігу встановленого пунктом 1 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод строку для подання індивідуальної заяви до цього Суду після ухвалення остаточного рішення на національному рівні. Отже, він сформульований щодо іншого процесуального строку, який регулюється безпосередньо Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини, і не визначає порядку обчислення встановленого національним законодавством строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень.
Крім того, у справі, на яку посилається позивач, йшлося про остаточне судове рішення та необхідність ознайомлення заявника з його письмовим обґрунтуванням для вирішення питання про звернення до Європейського суду з прав людини. Натомість предметом оскарження в цій справі є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а початок перебігу строку його оскарження визначається положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
Отже, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду суд має надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
У справі, що розглядається, суд не обмежився формальним встановленням факту пропуску строку звернення до адміністративного суду, а проаналізував усі обставини, на які посилався позивач як на перешкоди для своєчасного подання позову.
Зокрема, суд урахував час, коли позивач дізнався про ухвалення оскаржуваного рішення та його зміст, дату розміщення повного тексту рішення в Кабінеті суддівської кар`єри, поведінку позивача до отримання повного тексту рішення, а також тривалість періоду між отриманням можливості ознайомитися з його мотивами та фактичним зверненням до суду.
Водночас позивач не навів обставин, які об`єктивно та незалежно від його волі перешкоджали йому звернутися до суду у встановлений законом строк або в найкоротший розумний строк після отримання доступу до повного тексту рішення. Суд також урахував, що позивач не звертався до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з метою отримання рішення, не вчиняв інших активних дій для своєчасного ознайомлення з його повним текстом, а після розміщення рішення 27.05.2026 подав позов лише 25.06.2026, не пояснивши об`єктивної необхідності такого значного проміжку часу.
Отже, висновок про неповажність причин пропуску строку ґрунтується на оцінці конкретних обставин справи та процесуальної поведінки позивача, у зв`язку з чим посилання позивача на практику ЄСПЛ не спростовують вищенаведені висновки суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо підстави, наведені у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач не усунув недоліків позовної заяви в частині наведення належних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, а наведені ним причини пропуску такого строку визнані судом неповажними, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви особі, яка її подала.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 169, 248, 256, 295 КАС України,
постановив:
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.
Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді А. В. Жук
Ж. М. Мельник-Томенко
О. Р. Радишевська
В. В. Хохуляк