КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
15 липня 2026 року Київ № 320/55488/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745.
Ухвалою суду від 05.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Відповідно до ухвали від 11.02.2025 судом відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
15.07.2026 від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745;
- заборонити відповідачу - Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчиняти виконавчі дії в рамках виконавчого провадження, відкритого згідно з постановою Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходив із такого.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 Верховний Суд виснував: Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Зміст названих норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
В обґрунтування заяви заявник зазначає, що провадження у справі було відкрито 11.02.2025 згідно з ухвалою суду від 11.02.2025. На пропозицію суду відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Гранично встановлений частиною четвертою статті 287 Кодексу строк розгляду справи з приводу неправомірності постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745, сплинув 21.02.2025, а спір по суті судом не вирішено.
При цьому, в рамках спірного виконавчого провадження ВП №76490745 відповідач надалі продовжує примусове виконання рішення, зокрема крім основного боргу, відповідач стягує з позивача додаткові витрати - витрати на виконавче провадження, а також виконавчий збір в сумі 96577,35 грн згідно з постановою про стягнення виконавчого збору від 07.11.2024.
Отже, якщо суд не здійснить заходів забезпечення позову, позивач зазнає додаткових витрат (повернення яких позивачу законом не передбачено), оскільки повернення виконавчого збору у інших випадках, ніж зазначених у частині сьомій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не здійснюються.
У межах спірного виконавчого провадження ВП №76490745, на переконання заявника, відповідач ухвалює рішення, вчиняє дії, що спрямовані на звернення стягнення на кошти та інше майно позивача, зокрема на кошти та інше майно позивача накладено арешт, відбувається списання коштів з його банківського рахунку, звернено стягнення на заробітну плату позивача, а відомості щодо позивача внесено до Єдиного реєстру боржників і Єдиного реєстру виконавчих проваджень.
З огляду на викладене, вчинення відповідачем виконавчих дій в рамках відкритого за оскаржуваною у цій справі постановою виконавчого провадження може призвести до значної шкоди правам та законним інтересам позивача.
Загроза того, що до набрання рішенням суду у справі законної сили, в рамках незаконно відкритого виконавчого провадження відбудеться примусове стягнення великих сум коштів з позивача, є реальною, отже позивачу буде завдано значної шкоди майну та законним інтересам позивача, оскільки ці суми є для нього занадто великими, а прожане майно позивача не можливо буде повернути.
Крім того, увесь цей час позивач буде позбавлений можливості користуватися вказаними коштами, що також завдаватиме йому значних матеріальних збитків, а повернуті кошти втратять свою купівельну спроможність, внаслідок інфляційних явищ.
Зазначено, що відомості в Єдиному реєстрі боржників і Єдиному реєстрі виконавчих проваджень про те, що стосовно позивача відкрите виконавче провадження призводить до погіршення ділової репутації та до зменшення довіри до позивача з боку контрагентів, оскільки буде поставлено під сумнів можливість виконувати свої зобов`язання.
У зв`язку із цим, на переконання позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та законним інтересам позивача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а для відновлення цих прав та інтересів у разі задоволення позову необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Таким чином, у разі задоволення позову та скасування спірної постанови, позивач буде змушений вчиняти додаткові дії щодо повернення коштів у свою власність, повернути продане майно позивач взагалі не зможе. При цьому, у разі відмови в позові, здійснення виконавчого провадження можливе і після розв`язання цього спору судом.
Натомість, при задоволенні позову, але без вжиття заходів забезпечення позову, можливість повернення позивачем сплачених коштів ускладниться (через відсутність передбаченого законодавством чіткого алгоритму), тож процес повернення коштів неодмінно затягнеться, що призведе до втрати вартості сплачених коштів, внаслідок інфляційних явищ, при тому, що позивачу слід буде докласти значних зусиль для їх повернення, окремо, знайти фінансові можливості для сплати судового збору та послуг адвокатів.
Крім того, на думку позивача існує очевидна ознака протиправності рішення, що є предметом спору у цій справі, оскільки рішення, що підлягає примусовому виконанню, очевидно пред`явлено відповідачу до примусового виконання поза строком, передбаченим частиною першою статті 303 КУпАП - протягом трьох місяців.
Перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності викладеним нормам та обставинам, суд доходить висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме фактично розглянути спір по суті, з установленням усіх фактичних обставин справи.
Таким чином, у разі забезпечення цього позову шляхом зупинення дії постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745, а також заборони відповідачу - Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчиняти виконавчі дії в рамках виконавчого провадження, відкритого згідно з постановою Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2024 ВП №76490745, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
До заяви про забезпечення позову заявником були надані такі документи, зокрема: постанову державного виконавця від 07.11.2024 про стягнення виконавчого збору.
При цьому суд зазначає, що арешт коштів, на який у заяві посилався позивач - це операція, що полягає в обмеженні прав власника щодо розпоряджання своїми грошовими коштами. Арешт коштів, як такий, не означає зміну їх власника. Арешт коштів, як банківська операція, становить собою зупинення видаткових операцій по рахунку (при цьому кошти, що надходять на рахунок, продовжують прийматись).
Таким чином арешт коштів за своєю суттю не є списанням коштів із рахунків заявника, а лише свідчить про забезпечення державним виконавцем гарантії сплати коштів в подальшому у порядку виконавчого провадження.
Суд констатує, що така обов`язкова умова для забезпечення позову, як наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Отже на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваної постанови є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, ураховуючи предмет позову, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Також суд зазначає, що всі наведені заявником обставини у позовній заяві потребують доказуванню, крім того, їх не можна вважати такими, що очевидно призведуть до заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі або свідчать про очевидність ознак протиправності оскаржуваної постанови відповідача.
Крім того заявником не надано жодних доказів направлення державними виконавцями платіжних вимог на примусове списання коштів позивача, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, який становить 96577,35 грн, згідно з постановою про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом.
Відсутні й докази того, що постанову від 07.11.2024 про стягнення виконавчого збору звернуто до примусового виконання.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до підпункту 2 пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, юридичні особи - боржники, самозайняті особи (які використовують найману працю фізичних осіб), на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточних рахунків виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць на одного працівника такої юридичної особи чи самозайнятої особи, а також для сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Контроль за дотриманням встановлених законом вимог під час здійснення виплат покладається на службових осіб юридичної особи - боржника, самозайняту особу відповідно.
Натомість суд зазначає, що якщо заявник уважає, що державним виконавцем у межах ВП № 76490745 не здійснюються передбачені законом дії або порушуються інші права, він не позбавлений права на оскарження дій/бездіяльності державного виконавця у передбачений законом спосіб.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Леонтович А.М.