УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
15 липня 2026 року
м. Київ
справа №440/12524/23
адміністративне провадження № К/990/31386/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року
у справі №440/12524/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити недоплачену частину одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році згідно зі статтею 13 Закону №3551-XII.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 06 липня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить з такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги, Суд зауважує, що скаржницею не наведено жодних підстав, передбачених імперативними приписами частин четвертої і п`ятої статті 328 КАС України для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Саме лише загальне посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права, викладення незгоди з висновками судів, або ж цитування нормативно-правових актів і переказ фактичних обставин справи без чіткого зв`язку з конкретними пунктами частини четвертої статті 328 КАС України не свідчить про належне виконання вимог процесуального закону.
Відсутність у тексті скарги чіткого зазначення конкретних пунктів (чи пункту) частин четвертої і п`ятої статті 328 КАС України та належної аргументації щодо кожного з них позбавляє Суд процесуальної можливості перевірити доводи скаржниці, оскільки Верховний Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження замість учасника справи. Верховний Суд не наділений повноваженнями за власною ініціативою доповнювати касаційну скаргу обґрунтуванням, яке в ній відсутнє, оскільки це порушувало б принцип диспозитивності адміністративного судочинства (стаття 9 КАС України) та принцип рівності сторін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що умови прийнятності касаційних скарг у національних законодавствах можуть бути більш суворими, ніж для звичайних апеляцій (пункт 38 рішення у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95; пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, заява №29731/96). Застосування передбачених законом процесуальних обмежень та вимог щодо оформлення скарг є легітимною метою в контексті забезпечення дотримання принципу правової визначеності та належного здійснення правосуддя (пункт 45 рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Разом з тим суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідач діяв правомірно в межах приписів чинного законодавства, не допустивши порушення прав та інтересів позивача, оскільки позивачу одноразову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік здійснено у розмірі, визначеному положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» від 21 липня 2023 року №754 (далі - постанова КМУ №754), яка прийнята на виконання частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20 березня 2023 року №2983-ІХ (далі - Закон №2983-ІХ).
Під час апеляційного перегляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 травня 2025 року скасувала рішення Верховного Суду від 05 березня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23 та сформувала правовий висновок, відповідно до якого з 15 квітня 2023 року спірні правовідносини підлягають врегулюванню положеннями частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-ІХ, а розмір щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України визначається Кабінетом Міністрів України у межах бюджетних призначень.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову узгоджуються із зазначеним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню саме приписи частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №2983-ІХ та прийнята на її виконання постанова КМУ №754.
Враховуючи наведене, слід констатувати, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності виплати позивачу одноразової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі, встановленому постановою КМУ №754, відповідають наведеному правовому підходу Великої Палати Верховного Суду, а доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.
При цьому скаржниця не спростувала релевантність застосованого судами висновку Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, Суд вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та ухваленими відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день постановлення цієї ухвали Верховний Суд від зазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням механізму, передбаченого частиною першою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, не відступав, а колегія суддів також не вбачає підстав для ініціювання питання про відступлення від цього висновку.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №440/12524/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржницею не наведені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 17 квітня 2025 року у справі №300/6490/24, від 09 липня 2025 року у справі №420/4019/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №440/12524/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
Н.В. Шевцова