Справа № 369/11411/23
Провадження № 2-п/369/50/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Мельник А.Р.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Юлії Олегівни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року у цивільній справі № 369/11411/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко Юлія Олегівна звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року у цивільній справі №369/11411/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та маральної шкоди.
Свою заяву про перегляд заочного рішення представник відповідача мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_1 не отримував ні повісток, ні рішення суду за місцем своєї реєстрації, оскільки виїхав на постійне місце проживання за кордон. При ознайомленні з матеріалами справи було встановлено, що ухвала про відкриття провадження з копією позовної заяви, які направлялись на адресу Відповідача, останнім не отримувались, дані документи не вручені у зв`язку із відсутністю адресата за місцем проживання. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач не міг знати про наявність судового процесу, і відповідно, належним чином здійснювати захист своїх прав та інтересів. Таким чином, Відповідач не був належним чином повідомлений про судову справу.
Про наявність та зміст рішення, а також наявність доказів, якими Позивач обґрунтовував свою позицію, ОСОБА_1 дізнався лише 22 квітня 2026 року, коли з матеріалами справи ознайомився представник Відповідача.
Отже, як зазначає представник відповідача, Відповідач по справі був позбавлений свого законного права на захист своїх законних прав та інтересів в суді під час вирішення даної цивільної справи та не мав можливості подати заперечення до позовних вимог стосовно стягнення з нього заборгованості, висловити власну позицію щодо суті спору та надати на її обґрунтування докази.
На підставі викладеного, представник відповідача просив суд переглянути заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року по справі № 369/11411/23, скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року у справі №369/11411/23 та призначити справу до розгляду в загальному порядку з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивача заперечував з приводу задоволення заяви про перегляд судового рішення, у зв`язку з тим що відповідач мав змогу ознайомитись з усіма матеріалами справи та просив відмовити у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
У судовому засіданні представник відповідача просила суд скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду в загальному порядку. Подану заяву підтримала та наполягала на її задоволенні у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, в межах розгляду поданої заяви, приходить до висновку, про відсутність підстав для скасування заочного рішення суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Отже, для скасування заочного рішення необхідно встановити як поважність причини неявки у судове засідання та (або) повідомлення про причини неявки, так і наявність істотного значення доказів, на які посилається відповідач, для правильного вирішення справи.
Тобто для скасування заочного рішення необхідна одночасна наявність наведених частин зазначених умов.
Суд дослідивши матеріали справи вважає, що жодна з наведених підстав для скасування заочного рішення і більш того їх сукупність у заяві про перегляд заочного рішення відсутні.
Щодо посилань представника відповідача на те, що відповідач не отримував ухвалу про відкриття провадження з копією позовної заяви, які направлялись на адресу Відповідача, у зв`язку із відсутністю адресата за місцем проживання, а саме - за кордоном, суд зазначає наступне.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
З матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви з додатками до неї направлялась відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , докази чого долучені до матеріалів справи.
Крім того, відповідач був повідомлений про місце, дату, час проведення судових засідань SMS-повідомленнями за його номером телефону ( НОМЕР_1 ), а саме: 15 листопада 2023 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS від 12 жовтня 2023 року; 06 травня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS від 17 квітня 2024 року; 30 травня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS від 06 травня 2024 року, 03 червня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS від 30 травня 2024 року.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 про розгляд справи повідомлявся належним чином, проте жодного разу до суду не з`явився та ходом судового розгляду не поцікавився, відзиву та заперечень на позов не подав, правом ознайомитися з матеріалами цивільної справи не скористався.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року по справі №369/11411/23 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 3 322 306,51 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 11 608,94 грн.
За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд звертає увагу на той факт, що матеріали вказаної цивільної справи містять підтвердження про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Доказів поважності причин неявки відповідач не подавав. Суд звертає увагу на той факт, що матеріали вказаної цивільної справи містять підтвердження про належне повідомлення відповідача про проведення судових засідань, також суд відзначає, що за майже одинадцять місяців розгляду вказаної справи відповідач жодного разу не звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, що в чергове вказує на його не заінтересованість в розгляді даної справи і провокування затягування розгляду.
До того ж відповідач не звертався до суду із клопотаннями про забезпечення участі у розгляді справи в режимі відеоконференції, до суду особисто не з`являвся. Таким чином вбачається, що відповідач систематично не з`являвся в судові засідання з метою затягування розгляду даної цивільної справи.
Реалізація принципу змагальності в цивільному судочинстві спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв`язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Водночас слід наголосити, що зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення виключно за умови встановлення причино-наслідкового зв`язку між зловживанням та завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.
Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені ст. 43 ЦПК України. Зокрема, учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав (ухвала Верховного Суду від 06 серпня 2018 року, справа №552/2378/17).
Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність, нечесність, відсутність відкритості поведінки, відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Це підтверджується постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14.
Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Разом з тим, сторони у розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України»).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
У зв`язку з наведеним, ураховуючи неодноразові відкладення судових засідань, враховуючи відсутність клопотання про участь відповідача в режимі відеоконференції, суд дійшов до обґрунтованого та законного висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Крім того, суд зазначає, що представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко Юлія Олегівна у заяві про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 ЦПК України не надала жодного доказу, в розумінні ст. 76 ЦПК України, який би мав істотне значення для правильного вирішення справи, та не був врахований судом під час ухвалення рішення.
Суд констатує, що незгода з рішенням суду не є підставою для задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 Конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Неподання суду доказів, якими заявник обґрунтовує необхідність скасування заочного рішення, унеможливлює встановлення їх наявності та істотності значення для вирішення спору.
Крім того, суд вважає, що в заяві про перегляд заочного рішення відсутні посилання відповідача на будь-які докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при винесенні заочного рішення.
Таким чином, оскільки підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, за відсутності зазначених обставин у сукупності, суд не вбачає підстав для скасування заочного рішення, отже, у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відповідача слід відмовити.
Крім того, суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.
Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Враховуючи ці обставини та викладене вище, встановлену законом обов`язковість судових рішень, сторони є рівними перед законом і мають рівні права, гарантовані Конституцією України та іншими нормативними актами, на захист своїх інтересів державою.
Виходячи з цього, відсутності мотивації усіх в сукупності підстав для скасування заочного рішення суду, підстави для задоволення заяви відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 128, 259-261, 268, 284, 287, 288 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Юлії Олегівни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2024 року у цивільній справі № 369/11411/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення даної ухвали.
Повний текст ухвали складено 16 липня 2026 року.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА