УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2026 року
м.Харків
Справа №2-3631/10
Провадження №2-зз/642/6/26
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Петрової Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Вольвич Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №2-3631/10 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
30.06.2026 до Холодногірського районного суду м.Харкова звернувся адвокат Юшко В.І., який діє в інтересах заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , з заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 у справі №2-1809/10 у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Заява мотивована тим, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 02.03.2010 у справі №2-1809/10 заяву ВАТ КБ «Надра» про забезпечення позову задоволено. Обмежено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» суму заборгованості у розмірі 640 030,72 грн. та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. Рішення набрало законної сили.
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є працівниками АТ "Українська залізниця", та працюють на посаді провідника пасажирського вагону.
16.04.2026 року при виконанні своїх посадових обов`язків як працівника АТ " Українська залізниця", ОСОБА_1 отримала від Державної прикордонної служби України рішення про відмову у перетині державного кордону України № 507.
Підставою для відмови у перетині державного кордону стала ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 02.03.2010 року по справі № 2-1809/10, про існування якої ОСОБА_1 не знала. Дана відмова у перетину кордону вплинула на виконання посадових обов?язків ОСОБА_1 в АТ " Українська залізниця".
Тільки 19.06.2026 року адвокатом Юшко В.І. отримано копію ухвали від 02.03.2010 року по справі №2-1809/10 та заочне рішення суду.
Представник заявників вважає, що обставини, з якими пов`язане обмеження боржників у праві виїзду за кордон є такими, що порушують Конституцію України та європейські норми.
Так, відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров?я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Аналогічні імперативні гарантії містяться також у ст. 12 Міжнародного пакту прогромадянські та політичні права.
До того ж, перелік видів забезпечення позову чітко і вичерпно визначений процесуальним законом (ст. 152 ЦПК України у редакції на момент постановлення ухвали та ст. 150 чинного ЦПК України). Серед видів забезпечення позову в цивільному процесуальному законодавстві не передбачено і ніколи не було передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.
В цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями щодо забезпечення позову, застосовувати такий вид забезпечення, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України на стадії розгляду справи про стягнення заборгованості. Зазначений спосіб обмеження є виключно інструментом стадії примусового виконання судового рішення, що реалізується тільки за поданням державного чи приватного виконавця в порядку, встановленому ст. 441 чинного ЦПК України (ст. 377-1 ЦПК України у попередній редакції) та Законом України «Про виконавче провадження».
Застосування судом у 2010 році такого заходу у формі забезпечення позову свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Автоматизована система виконавчого провадження (АСВП) не містить жодних відкритих чи чинних виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Крім того, обмеження у праві перетину державного кордону безпідставно обмежують ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у перетині державного кордону та позбавляють їх можливості виконувати свої посадові обов`язки в повному обсязі.
Враховуючи дію на території України правового режиму воєнного стану, специфіку роботи АТ «Українська залізниця» та той факт, що відповідачі безпосередньо залучаються до роботи на евакуаційних поїздах, які прямують з евакуйованими громадянами за кордон, а також до рейсів міжнародного сполучення, вказані обмеження прямо впливають на стратегічне функціонування залізничних заходів евакуації та міжнародного сполучення країни.
Вказаним обмеженням грубо порушується конституційне право ОСОБА_1 ОСОБА_7 на працю, закріплене ст. 43 Конституції України.
Також вказує, що встановлений ч.7 ст. 157 ЦПК України строк дії заходів забезпечення позову сплив, тому просить суд скасувати обмеження, встановлені ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 по справі №2-1809/10 у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .
Ухвалою Холодногірського районного суду м.Харкова від 01.07.2026 заяву про скасування заходів забезпечення позову прийнято до розгляду, призначено судове засідання.
15.07.2026 до суду від представника ТОВ «ФК «Фінрайт» - Погорєлова Ю.А. надійшли заперечення на клопотання про скасування заходів забезпечення позову, просить суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки представником заявників не спростовано ані обґрунтуванням у клопотанні, ані доказами про факт виконання рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13.05.2010, на забезпечення якого встановлено обмеження ухвалою суду від 02.03.2010.
Заперечення обґрунтовано тим, що судове рішення про стягнення заборгованості не виконано, а існування обмеження виїзду за межі України стимулює боржників до виконання своїх зобов`язань перед кредитором та виконання судового рішення. Також вказує, що потреба ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо виїзду за кордон для виконання посадових обов`язків підтверджує необхідність збереження такого обмеження, а скасування заходів забезпечення позову за наявності непогашеного зобов`язання створить для боржників умови для їх ухилення від виконання зобов`язань перед ТОВ «ФК «Фінрайт».
Отже, представник ТОВ «ФК «Фінрайт» - Погорєлов Ю.А. вважає, що клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позовує безпідставним та необґрунтованим, оскільки тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України є єдиною гарантією та інструментом забезпечення виконання рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 у справі №2-3631/10, тому просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
16.07.2026 до суду надійшли заперечення адвоката Юшка В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в яких він зазначає, що заперечення представника ТОВ «ФК «Фінрайт» - Погорєлова Ю.А. на клопотання про скасування заходів забезпечення позову є безпідставним та необґрунтованим, а також такими, що не спростовують підстав для їх скасування. Зазначає, що у реєстрі АСВП відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , також не існує й інших виконавчих проваджень в системі АСВП за номерами, які надані ТОВ ФК «Фінрайт», а саме: ВП №34143073, ВП №34142871, ВП №34143873, ВП №34144336, що свідчить про відсутність будь-яких виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а отже рішення Ленінського районного суду м.Харкова по справі №2-3631/10 не перебуває на примусовому виконанні, тому застосування обмеження у виїзді за межі України є особистим тиском та покаранням, яке порушує баланс інтересів, тому вважає, що заходи забезпечення позову не можуть діяти безстроково та підлягають скасуванню.
В судове засідання заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та їх представник - адвокат Юшко В.І. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, клопотання про скасування заходів забезпечення позову підтримують в повному обсязі, просять суд його задовольнити.
Представник ТОВ «ФК «Фінрайт» - Горбачова О.А. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлена своєчасно та належним чином, надала заяву про розгляд клопотання за її відсутності, заперечувала проти його задоволення з підстав, наданих раніше в запереченнях.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 02.03.2010 ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова у справі №2-1809/10 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 обмежено у праві виїзду за межі України їни без вилучення паспорту (а.с.24-25).
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» суму заборгованості у розмірі 640 030,72 грн. та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. (а.с.37-38).
09.12.2010 Ленінським районним судом м.Харкова по справі №2-3631/10 видано виконавчий лист на виконання рішення суду, на підставі якого стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 640 030,72 грн. (а.с.47,49).
09.12.2010 Ленінським районним судом м.Харкова по справі №2-3631/10 видано виконавчий лист на виконання рішення суду, на підставі якого стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. (а.с.48,50).
24.07.2020 ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова по цивільній справі №2-3631/10 замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Фінрайт» по виконанню рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 відносно боржників - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.77).
Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 від 27.12.2022, ОСОБА_1 працює на посаді провідника пасажирського вагону АТ «Українська Залізниця».
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 04.06.2015, ОСОБА_3 змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».
ОСОБА_6 працює на посаді провідника пасажирського вагону АТ «Українська Залізниця», що підтверджується копії посвідчення № НОМЕР_3 від 15.12.2022.
Рішенням Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України №507 від 16.04.2026, ОСОБА_1 відмовлено у виїзді з України з причини того, що остання тимчасово обмежена у праві виїзду з території України у зв`язку дією договірних чи інших невиконаних зобов`язань на підставі ухвали Ленінського районного суду м.Харкова №2-1809/10 від 02.03.2010.
Як вбачається з даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, відомості щодо відкритих чи діючих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у АСДС відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦІК України суд може скасувати заходи забезпечення позву власної ініціативи або за мотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Згідно ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров?я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Аналогічні імперативні гарантії містяться у ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Відповідно до статті 313 ЦК України громадянину України гарантується право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.
Положеннями частини 3 ст. 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права тісно пов?язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позавлена цих прав.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну" громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» встановлено таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.
Перелік видів забезпечення позову чітко і вичерпно визначений процесуальним законом (ст. 152 ЦПК України у редакції на момент постановлення ухвали та ст. 150 чинного ЦПК України). Серед видів забезпечення позову в цивільному процесуальному законодавстві не передбачено і ніколи не було передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.
Тобто, відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями щодо забезпечення позову, застосовувати такий вид забезпечення, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України на стадії розгляду справи про стягнення заборгованості.
Зазначений спосіб обмеження є виключно інструментом стадії примусового виконання судового рішення, що реалізується тільки за поданням державного чи приватного виконавця в порядку, встановленому ст. 441 чинного ЦПК України (ст. 377-1 ЦПК України у попередній редакції - на момент винесення судом ухвали) та Законом України «Про виконавче провадження».
Застосування судом у 2010 році забезпечення позову у вигляді тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.
Відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Між тим, згідно до ч.5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасово обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб як найскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, втручання у право фізичної особи - боржника на свободу пересування, яке ґрунтується на ст. 441 ЦПК України та ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» може мати легітимну мету тільки у тому випадку, якщо судом буде встановлено факт ухилення такої особи від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд зазначає, що будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України прав особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно.
Тобто обмеження, накладені у зв`язку з непогашеною заборгованістю, є виправданими тільки в тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі у вигляді стягнення такої заборгованості.
Дія таких обмежень не може бути продовжена протягом тривалого періоду без періодичного перегляду їх обґрунтованості. (п.122 і 124 рішення ЄСПЛ у справі «Рінер проти Болгарії»).
Також, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачає, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Згідно зі ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну; на здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб; права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві; передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Постановою Верховного Суду України № 331/8536/17 від 28 жовтня 2020 року викладено правову позицію, яка полягає у наступному: «тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення».
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №288/162/19 викладена правова позиція у наступній редакції: «Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo, v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обгрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див, рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v, Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обгрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, §70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...». Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин."
Разом із тим, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 працюють на посаді провідника пасажирського вагону АТ «Українська залізниця», тому обмеження встановленні ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 порушують їх право на працю, а матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 мають на меті перетнути державний кордон України саме з метою ухилення від виконання зобов`язань на підставі виконавчих листів по справі №2-3631/10, виданих 09.12.2010 Ленінським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором.
Крім того, такий спосіб забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не передбачений ст.152 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент винесення ухвали від 02.03.2010) та чинна редакція ст.150 ЦПК України не містить.
Отже, тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц.».
Резюмуючи вищенаведене, у цивільному процесуальному законодавстві, яке діяло на час винесення ухвали Ленінського районного суду м.Харкові від 02.03.2010 та на даний час відсутня правова норма, яка б передбачала такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, а отже застосування зазначеного способу забезпечення позову, порушує норми ЦПК України.
Згідно вимог ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , застосованого ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 по справі № 2-1809/10.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 258, 260, 269, 353 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову - задовольнити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 у справі №2-1809/10 у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 02.03.2010 у справі №2-1809/10 у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Після набрання ухвалою законної сили виконати вимоги ч.11 ст.158 ЦПК України, якими передбачено, що примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову, в тому числі до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601 м. Київ вул. Володимирська, буд. 26, E-mail: adpsu@dpsu.gov.ua), Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові СМУМЮ (61052, м. Харків, вул.Полтавський Шлях, 46).
Ухвала суду може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб адресою: https://ln.hr.court.gov.ua/sud2024/ на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
Сторони:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник заявників: адвокат Юшко Владислав Ігорович, РНОКПП НОМЕР_6 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4445, адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, буд.6.
Правонаступник позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», ЄДРПОУ 40997279, адреса: 61183, м.Харків, вул.Соборності України, 228, корпус Б
Представник ТОВ ФК «Фінрайт»: Погорєлов Юрій Анатолійович, РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: 61183, м.Харків, вул.Соборності України, 228, корпус Б
Повний текст ухвали складено 17.07.2026.
Суддя Наталя ПЕТРОВА