Справа №:755/5336/26
Провадження №: 2-о/755/490/26
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження у справі
"16" липня 2026 р. суддя Дніпровського районного суд міста Києва Катющенко В.П., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, Вугледарська міська військова адміністрації Волноваського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
В С Т А Н О В И В:
Заявниця, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, в якій просить суд: встановити юридичний факт, що належний ОСОБА_1 , на праві власності будинок АДРЕСА_1 , відповідно до Свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке видано на підставі рішення виконкому Волноваського районної ради народних депутатів № 238 від 10.08.1987, був зареєстрований Волноваським бюро технічної інвентаризації 20.04.1997.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва (головуючий суддя - Галаган В.І.) від 15.04.2026 справа передана до Чечелівського районного суду м. Дніпра, за територіальною виключною підсудністю.
Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 20.05.2026 цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
13.07.2026 цивільна справа за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026.
Статтею 32 ЦПК України передбачено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Суддя, дослідивши заяву та додані до неї матеріали, доходить наступного.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України).
Нормою пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Зі змісту частини 1 статті 315 ЦПК України вбачається, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий та судовий.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21.
Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 у справі № 213/3417/23 зазначив, що суддя, приймаючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Отож судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
Обгрунтовуючи заяву про встановлення юридичного факту заявниця зазначає, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке видано на підставі рішення виконкому Волноваського районної ради народних депутатів № 238 від 10.08.1987, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Зазначене свідоцтво було зареєстроване «Волноваським бюро технічної інвентаризації» про що свідчить відповідний запис на реєстраційній картці від 20.04.1987. На момент вчинення правочину щодо нерухомого майна право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було належним способом зареєстровано заявницею, відповідно до законодавства України діючого на момент такої реєстрації. Протягом усього часу володіння будинком у заявниці не виникало сумнівів щодо дійсності реєстрації права власності на будинок, а також не було потреби у зверненні до державного реєстратора. У зв`язку із повномасштабним вторгненням військами країни-агресора та через тимчасову окупацію села Єгорівка Донецької області заявниця була вимушена евакуюватись із зазначеного населеного пункту та залишити належний їй будинок. 15.07.2025 заявниця звернулася через ЦНАП до державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ, за внесенням відомостей про право власності на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності із Законом №1952-IV. Проте, 24.07.2025 отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80070560 мотивоване тим, що: «… згідно наданої відповіді на запит Волноваська міська територіальна громада є тимчасово окупованою територією російською федерацією інформацією. Доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ, зберігачем яких є ТОВ «Волноваське бюро технічної інвентаризації» відсутній. Підприємства та документація знаходяться на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим не має змоги отримати інформацію щодо реєстрації об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 … Отже, беручи до уваги факт окупації і втрату доступу до архівів БТІ підтвердити факт державної реєстрації права власності в адміністративному порядку стало неможливо, хоча право було набуто та зареєстровано до 01.01.2013 у спосіб, передбачений чинним на той час законодавством. Факт державної реєстрації права власності на будинок підтверджується свідоцтвом про право власності та технічною документацією, які свідчать про набуття права власності». Водночас, відмова державного реєстратора позбавляє заявницю можливості реалізувати свої майнові права. У зв`язку з викладеним, з метою усунення перешкод у реалізації свого права, заявниця вимушена звернутися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту державної реєстрації права власності на будинок КП Волноваським бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до частин 3, 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
При цьому, встановлення судовим рішенням факту реєстрації житлового будинку в бюро технічної інвентаризації не може бути визнано підставою для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав ОСОБА_1 .
Як визначено статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як визначив Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Також Верховним Судом у постанові від 13.05.2019 у справі № 905/494/18 зазначено, що у разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.
У даному випадку правовстановлюючі документи на будинок у заявниці не втрачені, натомість фактично відсутня можливість отримати документи, які зберігаються у Волноваському бюро технічної інвентаризації та посвідчують державну реєстрацію права власності заявниці на нерухоме майно.
Саме через відсутність цих документів ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації її права власності на будинок. Отже державою не визнається факт набуття заявниці права власності на нерухоме майно, тому вона має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею цього права або оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення державного реєстратора.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
З огляду на викладене, факт, який заявниця просять встановити суд, не може встановлюватись в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством передбачено інший порядок його встановлення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити.
Водночас суд роз`яснює заявниці, що вона вправі оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Керуючись ст. 186, 260, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суд, -
П ОС Т А Н О В И В :
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, Вугледарська міська військова адміністрації Волноваського району Донецької області, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя: