Ухвала № 138317643 у справі № 757/7559/26 від 20.07.2026

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7559/26-ц

пр. № 2-7252/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., перевіривши матеріали цивільної справи за позовомОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

До Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Перевіривши матеріали позовної заяви, суддя вважає за необхідне заявити самовідвід, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди, зокрема, із діями та бездіяльністю суддів Печерського районного суду м. Києва, які, на його переконання, порушили його право на ефективний засіб юридичного захисту та право на судовий захист.

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що 19.08.2025 він звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з Державної казначейської служби України 2 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої, на його думку, бездіяльністю членів Вищої ради правосуддя, яка полягала в умисному непритягненні судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, у подальшому, як зазначає позивач, 26.08.2025 він повторно звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої, на його переконання, вже суддями Печерського районного суду м. Києва, які не надіслали на його адресу копії процесуальних рішень щодо відкриття провадження у справах за його позовами від 19.08.2025 та 26.08.2025, чим, як вважає позивач, порушили його процесуальні права та право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Зокрема, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач прямо вказує на те, що судді Печерського районного суду м. Києва, на його думку, «діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», а також пов`язує такі дії та бездіяльність із завданням йому моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн.

Таким чином, предметом поданого позову фактично є вимога про відшкодування моральної шкоди, яку позивач вважає завданою діями та бездіяльністю суддів Печерського районного суду м. Києва, тобто суддів того ж суду, до якого надійшла для розгляду ця позовна заява.

Згідно з частиною першою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто з`ясовується, чи виявляв суддя особисту упередженість або, навпаки, безсторонність у конкретній справі.

За об`єктивним критерієм має бути встановлено, чи забезпечував сам суд та його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. При цьому вирішальним є не лише внутрішнє переконання судді у власній неупередженості, а й те, чи можуть існувати об`єктивно виправдані сумніви у цьому з точки зору учасників процесу та стороннього спостерігача.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що правосуддя повинно не лише здійснюватися, але й бути видимим як таке, що здійснюється безсторонньо. Так, у рішенні у справі «De Cubber v. Belgium» від 26 жовтня 1984 року Суд наголосив, що важливим є питання довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Аналогічні підходи висловлені і в рішеннях у справах «Wettstein v. Switzerland», «Білуха проти України», «Олександр Волков проти України».

У рішенні у справі «Hauschildt v. Denmark» Європейський суд з прав людини зазначив, що при визначенні безсторонності суду слід з`ясовувати, чи існують встановлені факти, які можуть породити сумніви щодо його безсторонності; при цьому позиція заінтересованої особи має значення, однак вирішальним є те, чи можна вважати її побоювання об`єктивно обґрунтованими.

У справі «Micallef v. Malta» Суд наголосив, що будь-який суддя, стосовно якого існують підстави для сумніву в недостатній неупередженості, повинен заявити самовідвід або бути відведений.

Отже, при вирішенні питання про самовідвід визначальним є не лише встановлення фактичної наявності упередженості судді, а й необхідність виключення будь-яких об`єктивно виправданих сумнівів у безсторонності суду, у тому числі з позиції стороннього спостерігача.

Національне законодавство та акти суддівської етики також виходять із необхідності забезпечення як реальної, так і зовнішньої неупередженості суду.

Так, відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом, а також у разі наявності обставин, які можуть викликати сумнів у його неупередженості.

Аналогічний підхід закріплено і в Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, згідно з якими суддя повинен здійснювати свої функції таким чином, щоб підтримувати довіру суспільства до незалежності, безсторонності та чесності судової влади.

Оцінюючи наведені у позовній заяві обставини крізь призму наведених норм права, суддя виходить із того, що у цій справі позивач прямо ставить питання про відшкодування йому моральної шкоди, завданої, на його переконання, суддями Печерського районного суду м. Києва, а також пов`язує порушення своїх прав із непритягненням до дисциплінарної відповідальності судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3.

Тобто фактичні підстави заявленого позову безпосередньо стосуються дій, бездіяльності та процесуальної діяльності суддів того ж суду, в якому справа підлягає розгляду.

За таких обставин, навіть за відсутності будь-якої особистої заінтересованості судді у результаті розгляду справи, сам факт того, що позивач пов`язує завдання йому моральної шкоди із діями та бездіяльністю суддів Печерського районного суду м. Києва, а також із непритягненням до дисциплінарної відповідальності судді цього ж суду, може об`єктивно викликати у сторін спору та стороннього спостерігача сумнів у повній зовнішній неупередженості судді Печерського районного суду м. Києва при розгляді даної справи.

Суд звертає увагу, що в даному випадку значення має не лише відсутність реальної упередженості, а й необхідність забезпечення такого складу суду, щодо якого у сторін та суспільства не виникатиме жодних обґрунтованих сумнівів у його безсторонності. Оскільки предметом позову є вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку позивач вважає завданою діями/бездіяльністю суддів Печерського районного суду м. Києва, розгляд такої справи суддею цього ж суду може породжувати сумніви у зовнішній об`єктивності та неупередженості суду як інституції.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично ставить під сумнів належність процесуальної діяльності суддів Печерського районного суду м. Києва у справах за його попередніми позовами, вважає, що відповідні процесуальні рішення не були належним чином йому направлені, та оцінює такі дії як порушення своїх прав. Отже, спір не є абстрактним чи опосередкованим, а стосується саме процесуальної діяльності суддів цього суду у справах за участю позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що одним із мотивів заявленого позову є твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди діями та бездіяльністю суддів Печерського районного суду м. Києва, з метою забезпечення довіри до суду, недопущення виникнення у сторін будь-яких сумнівів у неупередженості та об`єктивності судді, а також забезпечення права позивача на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, суддя дійшла висновку про наявність підстав для заявлення самовідводу від розгляду даної цивільної справи.

За таких обставин суддя вважає за необхідне заявити самовідвід від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 36, 39-41, 258-261, 353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Заявити самовідвід від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Цивільну справу № 757/7559/26-ц (провадження № 2-7252/26) передати для визначення складу суду, в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА