КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
17 липня 2026 року м.Київ № 320/26297/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Міністерства юстиції України про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОРУМ (КІПР) ЛІМІТЕД до Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ОРУМ (КІПР) ЛІМІТЕД з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2026 року №1124/7 «Про відмову у задоволенні скарг» щодо скарг ОРУМ (КІПР) ЛІМІТЕД № СК-1693-26 та № СК-1719-26;
- зобов?язати Міністерство юстиції України забезпечити новий розгляд скарг Позивача № СК-1693-26 та № СК-1719-26 по суті, з урахуванням усіх викладених у них обставин та доводів, відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Судом встановлено, що представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки фактично стосується корпоративних прав позивача, а позовні вимоги є похідними від корпоративного спору щодо діяльності та управління товариством. На обґрунтування зазначеної позиції відповідач посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах №826/20215/16, №560/1698/19, №826/2902/17, №320/12042/23 та інших.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Пунктом 13 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання предметної юрисдикції, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, який при здійсненні своїх функцій реалізує владні управлінські повноваження.
Таким чином, визначальним критерієм віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не лише участь у ньому суб`єкта владних повноважень, а насамперед характер спірних правовідносин, зміст права, за захистом якого звернулася особа, та характер повноважень, реалізованих відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Як убачається із матеріалів справи, предметом позову є наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2026 №1124/7 «Про відмову у задоволенні скарги», прийнятий відповідачем за результатами адміністративного розгляду скарг позивача на реєстраційну дію приватного нотаріуса щодо державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ «Скай-Девелопмент».
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ставить питання не про встановлення чи підтвердження належності корпоративних прав, не про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, не про визначення законності призначення керівника товариства, а про законність діяльності Міністерства юстиції України під час здійснення ним владних управлінських функцій, а саме під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації та прийняття індивідуального адміністративного акта.
Фактично позивач вважає, що Міністерство юстиції України не виконало покладений на нього законом обов`язок повного, всебічного та об`єктивного розгляду скарги, не надало оцінки наведеним доводам, неправильно застосувало положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Порядку №1128 та безпідставно відмовило у задоволенні адміністративної скарги.
Отже, спір виник саме з приводу реалізації Міністерством юстиції України владних управлінських функцій.
Крім того, суд враховує, що з 15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру», який визначає загальні засади здійснення адміністративного провадження адміністративними органами.
Спірні правовідносини виникли після набрання чинності Законом України «Про адміністративну процедуру», який установлює загальні вимоги до діяльності адміністративних органів під час здійснення адміністративного провадження та прийняття індивідуальних адміністративних актів.
Відповідно до статті 2 зазначеного Закону адміністративне провадження є встановленою законом процедурою розгляду та вирішення адміністративної справи адміністративним органом.
Згідно зі статтею 8 цього Закону адміністративний орган зобов`язаний діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України, а також забезпечувати законність адміністративного провадження.
Відповідно до статей 10, 12, 13, 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган під час прийняття адміністративного акта зобов`язаний діяти неупереджено, добросовісно, пропорційно, всебічно з`ясувати всі обставини справи, дослідити доводи заінтересованих осіб, належним чином мотивувати прийняте рішення та прийняти адміністративний акт лише після повного дослідження всіх обставин адміністративної справи.
Отже, під час розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України діє не як учасник приватноправових відносин, а як адміністративний орган, наділений владними управлінськими повноваженнями щодо вирішення адміністративної справи та прийняття індивідуального адміністративного акта.
При здійсненні такого провадження на Міністерство юстиції України поширюються вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру», зокрема щодо законності, неупередженості, пропорційності, повного та всебічного з`ясування всіх обставин адміністративної справи, належної оцінки доводів учасників адміністративного провадження та мотивування прийнятого адміністративного акта.
Законодавець пов`язує законність адміністративного акта не лише з правильним застосуванням норм матеріального права, а й із дотриманням адміністративним органом процедури його прийняття.
Саме тому статтею 71 Закону України «Про адміністративну процедуру» встановлено вимоги до змісту адміністративного акта, який повинен містити фактичні та юридичні підстави його прийняття, належне мотивування, оцінку доводів особи та обґрунтування причин їх прийняття або відхилення.
Крім того, стаття 78 Закону України «Про адміністративну процедуру» прямо гарантує особі право на судове оскарження адміністративного акта, процедурного рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу.
Отже, Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає не лише вимоги до діяльності адміністративного органу, а й здійснення судового контролю за законністю адміністративного акта, прийнятого в межах адміністративного провадження.
У даній справі таким адміністративним актом є наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2026 №1124/7, який прийнятий за результатами розгляду скарг позивача.
Таким чином, наказ Міністерства юстиції України, прийнятий за результатами розгляду скарги, є індивідуальним адміністративним актом, законність якого підлягає перевірці адміністративним судом саме на предмет дотримання відповідачем вимог адміністративної процедури та законності здійснення владних повноважень.
Відтак предметом судового розгляду є перевірка того, чи діяло Міністерство юстиції України у межах наданих йому законом повноважень, чи дотрималося встановленої адміністративної процедури, чи забезпечило повне та всебічне дослідження обставин адміністративної справи, чи належним чином оцінило доводи заявника та чи прийняло законний і мотивований адміністративний акт.
При цьому суд не перевіряє дійсність корпоративних рішень товариства, не встановлює належність корпоративних прав, не визначає склад учасників юридичної особи та не вирішує корпоративний конфлікт між ними.
Таким чином, навіть якщо підставою звернення позивача до Міністерства юстиції України були обставини, пов`язані з корпоративними правовідносинами, це саме по собі не змінює характеру спірних правовідносин, які виникли після прийняття відповідачем індивідуального адміністративного акта та стосуються перевірки законності його діяльності як суб`єкта владних повноважень.
Саме такий судовий контроль відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, оцінюючи характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог, предмет доказування у справі та правову природу оскаржуваного рішення, суд доходить висновку, що між сторонами виник саме публічно-правовий спір.
Інше тлумачення правил предметної юрисдикції фактично позбавляло б особу ефективного судового контролю за діяльністю адміністративного органу. Адже у такому випадку законність адміністративного акта Міністерства юстиції України оцінювалася б не адміністративним судом, який спеціально уповноважений перевіряти діяльність суб`єктів владних повноважень, а розгляд питання про дотримання адміністративної процедури залежав би від існування чи відсутності приватноправового спору між іншими особами, що суперечило б призначенню адміністративного судочинства та положенням Закону України «Про адміністративну процедуру».
Доводи відповідача про те, що заявлені позовні вимоги є похідними від корпоративного спору, ґрунтуються на неправильному розумінні предмета даного позову та фактично зводяться до ототожнення підстав виникнення адміністративного провадження із предметом судового контролю.
Між тим, існування корпоративних правовідносин, які передували зверненню позивача зі скаргою до Міністерства юстиції України, не змінює публічно-правової природи спору щодо законності рішення адміністративного органу, прийнятого під час здійснення ним владних управлінських функцій.
При цьому суд не вирішує питання дійсності протоколу загальних зборів, не встановлює правомірність призначення керівника товариства, не визначає належність часток учасників товариства та не вирішує корпоративний конфлікт між його учасниками.
Під час розгляду даної справи, суд перевіряє, чи діяло Міністерство юстиції України відповідно до вимог законодавства під час здійснення адміністративного провадження та чи відповідає оскаржуваний адміністративний акт вимогам закону.
Саме тому суд не може погодитися із доводами відповідача про те, що спір є корпоративним.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду у справах №560/1698/19, №826/2902/17, №826/20215/16 та інші не спростовують наведеного висновку.
У зазначених справах Верховний Суд виходив із того, що вимоги про скасування наказів Міністерства юстиції України були похідними від корпоративного спору, вирішення якого вимагало встановлення законності проведення загальних зборів, визначення складу учасників товариства, законності зміни керівника або інших питань корпоративного управління, тобто без вирішення корпоративного спору оцінити правомірність наказу Міністерства юстиції України було неможливо.
Натомість у цій справі позивач не просить суд вирішити корпоративний спір чи поновити корпоративні права. Позивач ставить питання виключно про дотримання Міністерством юстиції України вимог законодавства під час реалізації владних управлінських функцій та прийняття адміністративного акта.
Суд також враховує, що питання законності реєстраційних дій чи наявності корпоративного спору можуть бути предметом розгляду інших судових проваджень, однак у межах цієї справи суд не наділений повноваженнями вирішувати зазначені питання, а перевіряє виключно відповідність оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Закону України «Про адміністративну процедуру» та Порядку №1128.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать, що заявлені позовні вимоги спрямовані виключно на перевірку законності індивідуального адміністративного акта Міністерства юстиції України, прийнятого під час здійснення владних управлінських функцій, а тому спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відтак підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, для закриття провадження у справі відсутні, а клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 238, 241- 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
У задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі за позовом ОРУМ (КІПР) ЛІМІТЕД до Міністерства юстиції України, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо від рішення суду не оскаржується.
Суддя Лисенко В.І.