ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
21 липня 2026 року Справа № 160/20741/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
16.07.2026 року (14.07.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 05.03.2022 по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення в період з 05.03.2022 по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 05 березня 2022 року по 19 травня 2023 року отримував грошове забезпечення, розмір якого, на думку сторони позивача, був визначений відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства. Представник позивача вказала, що при нарахуванні грошового забезпечення, а також інших виплат, пов`язаних із проходженням військової служби, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, відповідач застосував положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, яка передбачала використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року. На думку представника позивача, такі дії військової частини НОМЕР_1 є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови №704, відновлено дію пункту 4 постанови №704 у первісній редакції. Зазначила, що відповідно до відновленої редакції пункту 4 постанови №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704. Таким чином, представник позивача вважає, що починаючи з 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідач був зобов`язаний здійснювати розрахунок грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме 2481 грн та 2684 грн відповідно, а не прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн. У зв`язку з неправильним визначенням відповідачем розрахункової величини, на переконання представника позивача, було занижено розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та, як наслідок, усіх залежних від них складових грошового забезпечення, у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Крім того, представник позивача зазначила, що при здійсненні перерахунку належних позивачу виплат відповідач повинен провести одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Враховуючи викладене, представник позивача просила суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з 05 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення та інших належних виплат у належному розмірі, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації податку з доходів фізичних осіб.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 17.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.
Разом із позовною заявою представником позивача до суду подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій представник вказала, що спірні правовідносини виникли у період з 05 березня 2022 року по 19 травня 2023 року у зв`язку з неналежним нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення та інших пов`язаних із проходженням військової служби виплат. Представник позивача зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вказала, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять спеціального строку звернення до суду у справах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, а тому до таких правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства. Посилалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, відповідно до яких положення частини першої статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX застосовуються лише до правовідносин, які виникли після набрання чинності цим Законом, тобто після 19 липня 2022 року. Крім того, представник позивача зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 дійшла висновку про можливість застосування норм Кодексу законів про працю України до правовідносин щодо оплати праці осіб, які проходять публічну службу, у разі відсутності відповідного регулювання у спеціальному законодавстві. Також представник позивача послалася на постанову Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, в якій зазначено, що при визначенні строку звернення до суду необхідно враховувати період виникнення спірних правовідносин та редакцію законодавства, яка діяла на момент їх виникнення. Представник позивача звернула увагу, що позивач не мав можливості своєчасно встановити факт порушення своїх прав, оскільки саме відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, володів інформацією щодо застосованої при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, тарифних коефіцієнтів та інших складових виплат. Зазначила, що необхідність звернення до суду виникла після формування сталої судової практики Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній після скасування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, а також щодо права військовослужбовців на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, представник позивача зазначила, що строк звернення до суду у спірних правовідносинах був продовжений у зв`язку з дією карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню COVID-19, оскільки відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину, який був скасований лише з 30 червня 2023 року. Також представник позивача послалася на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду у справах про стягнення заробітної плати та інших належних виплат визнано такими, що не відповідають Конституції України, оскільки вони звужують зміст та обсяг конституційного права на судовий захист. З огляду на викладене, представник позивача вважала причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та просила суд поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Оцінюючи доводи представника позивача щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом із тим, у справах, що стосуються виплати грошового забезпечення військовослужбовців та його складових, питання визначення моменту, з якого особа повинна була дізнатися про порушення свого права, має оцінюватися з урахуванням специфіки таких правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є правомірність нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини, визначеної пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
При цьому, порушення права позивача полягає не у самому факті невиплати йому грошового забезпечення, а у неправильному визначенні відповідачем складових такого забезпечення та застосуванні неналежної розрахункової величини при його обчисленні.
Верховний Суд у постановах від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, від 29.01.2026 року у справі №380/14780/24 та від 04.02.2026 року у справі №240/16103/24 сформував правову позицію, відповідно до якої початок перебігу строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення та його складових пов`язується не лише із самим фактом здійснення виплати, а з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про розмір і складові виплачених сум.
Верховний Суд звертав увагу, що такими документами можуть бути, зокрема, розрахункові листи, довідки про нараховані та виплачені суми, фінансові повідомлення або інші документи, які дають можливість особі об`єктивно встановити складові грошового забезпечення, порядок їх визначення та можливу неповноту виплати.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач до моменту звернення позивача із заявою або до надання відповіді від 17.04.2026 року повідомляв останнього про застосований порядок обчислення грошового забезпечення, розрахункову величину, яка використовувалась для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також про розміри виплачених складових грошового забезпечення.
Сам лише факт отримання позивачем щомісячного грошового забезпечення не свідчить про те, що він мав реальну можливість встановити правильність проведених відповідачем розрахунків, оскільки механізм визначення посадових окладів, окладів за військовими званнями та інших складових грошового забезпечення потребує застосування спеціальних нормативно-правових актів та не є очевидним для особи без відповідного документального підтвердження.
Суд також враховує положення статті 110 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифруванням за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та суму, що підлягає виплаті.
Доказів виконання відповідачем зазначеного обов`язку та надання позивачу інформації, яка б дозволяла йому встановити факт можливого порушення права на належний розмір грошового забезпечення, суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що моментом, коли позивач набув достовірної інформації про можливе порушення його прав, є отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 №1811/190/вих ЗАГ від 30.04.2026 року, якою фактично було підтверджено позицію відповідача щодо порядку нарахування та виплати спірних сум.
Отже, звернення позивача до суду із даним позовом після отримання зазначеної відповіді здійснено у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом, а тому підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду відсутні.
Разом із тим, навіть у разі встановлення пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд вважає наведені представником позивача причини такого пропуску поважними, оскільки вони обумовлені об`єктивними обставинами, а саме відсутністю у позивача раніше достовірної інформації щодо порядку проведення розрахунку грошового забезпечення та неможливістю самостійно встановити факт порушення свого права.
Застосування процесуальних строків не може здійснюватися таким чином, щоб позбавити особу реальної можливості захистити порушене право, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях у справах «Іліан проти Туреччини» та «Bellet v. France», відповідно до якої право доступу до суду повинно бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних обмежень не повинно призводити до надмірного формалізму та непропорційного обмеження права особи на судовий захист.
Беручи до уваги норми Конституції України, а також враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, прошу, причини пропуску строку звернення позивача з даною позовною заявою до адміністративного суду визнати поважними, пропущений процесуальний строк звернення до суду - поновити.
При вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі та призначення її до розгляду суд виходить з такого.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом норм ч. 1, 2 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Пунктом ч. 4 ст. 12 цього Кодексу визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Поряд з цим, згідно п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Також нормами ч. 2 і 3 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши наявні матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд вважає, що подана до суду позивачем позовна заява підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження згідно частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
З матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі не має.
Керуючись статтями 171, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.
Прийняти до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та відкрити провадження в адміністративній справі.
Призначити справу до розгляду в порядку 20 серпня 2026 року за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань № 1.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею С. В. Прудником.
Витребувати у військової частини НОМЕР_1 :
- довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премія, інші виплати);
- розрахунки нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- довідку про розміри та порядок нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2022 та 2023 роки із зазначенням складових грошового забезпечення, які були враховані при їх обчисленні;
- копії наказів про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та інших виплат за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року;
- довідку (розрахунок) щодо виплачених сум грошового забезпечення за спірний період із зазначенням сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із таких виплат, та сум грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, виплачених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- інформацію щодо застосованого при нарахуванні грошового забезпечення у період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а саме: розрахункової величини, яка використовувалась для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- копії розрахункових листів (відомостей) щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2022 року по 19.05.2023 року;
- інші документи, що підтверджують порядок нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, його складових та компенсаційних виплат за спірний період.
Витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20 серпня 2026 року.
Суд попереджає військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
В разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).
Роз`яснити відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомити сторін, що відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення повинні відповідати вимогам частин другої-четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник