УХВАЛА
про відкриття касаційного провадження
20 липня 2026 року
м. Київ
справа №400/2898/24
адміністративне провадження №К/990/30124/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року
у справі №400/2898/24
за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва
до Миколаївської міської ради,
треті особи: Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
про визнання протиправним та нечинним рішення,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до адміністративного суду з позовом до Миколаївської міської ради, треті особи - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та нечинним рішення №16/21 від 27 грудня 2022 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Миколаївська міська рада 29 червня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено судові рішення з неправильним застосуванням положень статті 8, частини першої статті 16, частин першої, третьої, п`ятнадцятої статті 17, статті 18, частин першої, четвертої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI), статті 17 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року №2780-XII (далі - Закон №2780-XII), частин першої та другої статті 11 Закону України «Про будівельні норми» від 05 листопада 2009 року №1704-VI (далі - Закон №1704-VI), частини другої статті 58, частини третьої статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486 (далі - Порядок №486), пунктів 1.1, 1.2, 5.1.2 Державних будівельних норм Б.1.1-14-2012 «Склад та зміст детального плану території» (далі - ДБН Б.1.1-14-2012), підпункту 6.1.5 пункту 6.1 Державних будівельних норм Б.1.1-14:2021 «Склад та зміст містобудівної документації на місцевому рівні» (далі - ДБН Б.1.1-14:2021), підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.2 Державних будівельних норм Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (далі - ДБН Б.2.2-12:2019) та з порушенням положень статті 242 КАС України.
На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки ухвалили рішення, виходячи лише з формальних підстав (назви детального плану), та не надали жодної оцінки доводам відповідача, висловленим у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, неповно з`ясувавши обставини справи.
Скаржник зазначає, що у порушення вимог статей 17 та 18 Закону №3038-VI суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку, що детальний план змінив функціональне призначення територій, оскільки ні генеральний план населеного пункту, ні план зонування території взагалі не встановлюють функціональне та цільове призначення конкретної земельної ділянки. Натомість, відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №3038-VI та ДБН Б.1.1-14-2012, деталізація генерального плану полягає у відображенні на плані існуючого використання території стану існуючої забудови та вже відведених земельних ділянок із врахуванням сталої містобудівної ситуації.
Суди також допустили неправильне застосування положень частини другої статті 58, частини третьої статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України та пунктів 5 і 10 Порядку №486, оскільки їхній висновок про використання недостовірних вихідних даних в частині водних об`єктів повністю спростовується тим, що при проектуванні детального плану території було чітко враховано планувальні рішення Генерального плану міста Миколаєва, а прибережна захисна смуга на кресленнях в переважній частині співпадає з урізом води.
Крім того, на переконання скаржника, суди безпідставно вказали на невизначення в оскаржуваному детальному плані переліку допустимих видів використання зон, чим порушили вимоги пункту 6.1 ДБН Б.1.1-14:2021 та ДБН Б.2.2-12:2019, оскільки вся необхідна текстова інформація, що відповідає графічним матеріалам, наявна в Розділі 4 та Розділі 7 Пояснювальної записки до Детального плану (том 1.1) із відповідним переліком об`єктів згідно з Планом зонування територій міста Миколаєва.
Суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо оцінки доказів та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 січня 2020 року у справі №826/16077/18 та від 08 червня 2022 року у справі №420/4613/19, згідно з якими доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а встановлення обставин справи має базуватися лише на належних та допустимих доказах.
Скаржник вважає, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний детальний план території змінює функціональне призначення 66 земельних ділянок, яке раніше було визначене Генеральним планом міста Миколаєва. Цей висновок суди безпідставно заснували на листі Департаменту Миколаївської обласної військової адміністрації від 18 вересня 2023 року, який містив порівняльний аналіз документів. Проте такий доказ є неналежним і базується на припущеннях, оскільки вказаний Департамент та позивач взагалі не мали доступу до реальних матеріалів Генерального плану міста Миколаєва, які у повному обсязі мають гриф обмеженого доступу «Для службового користування», не підлягають оприлюдненню відповідно до частини п`ятнадцятої статті 17 Закону №3038-VI, а їхні оригінали взагалі були направлені судом для проведення експертизи в іншій справі. Для порівняння, скаржник зазначає, що Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради використовував лише демонстраційну (презентаційну) версію основного креслення з веб-сайту міської ради, яка підготовлена з вилученням з обмеженим доступом і не містить усіх необхідних атрибутів, позначень та повної інформації, що міститься на оригінальному кресленні, що залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.
Водночас скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме статті 19 Закону №3038-VI, в частині врахування в детальному плані вже сталої на час його розроблення містобудівної ситуації щодо відведених земельних ділянок (зокрема у власність) та розміщених на них об`єктів нерухомого майна, з огляду на непорушність та гарантованість права власності, визначеного Конституцією України.
У касаційній скарзі Миколаївська міська рада просить Верховний Суд скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 8, частини першої статті 16, частин першої, третьої, п`ятнадцятої статті 17, статті 18, частин першої, четвертої статті 19 Закону №3038-VI, статті 17 Закону №2780-XII, частин першої та другої статті 11 Закону №1704-VI, частини другої статті 58, частини третьої статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України, пунктів 5, 10 Порядку №486, пунктів 1.1, 1.2, 5.1.2 ДБН Б.1.1-14-2012, підпункту 6.1.5 пункту 6.1 ДБН Б.1.1-14:2021, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.2 ДБН Б.2.2-12:2019, перевірки дотримання положень статті 242 КАС України, перевірки необхідності урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 січня 2020 року у справі №826/16077/18 та від 08 червня 2022 року у справі №420/4613/19, а також з метою формування відповідного правового висновку Верховним Судом.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №400/2898/24 за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва до Миколаївської міської ради, треті особи - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , про визнання протиправним та нечинним рішення.
2. Витребувати з Миколаївського окружного адміністративного суду матеріали справи №400/2898/24.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа