УХВАЛА
про відкриття касаційного провадження
20 липня 2026 року
м. Київ
справа №280/9207/25
адміністративне провадження №К/990/30486/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3»
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року
у справі №280/9207/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3»
до Запорізької обласної державної адміністрації,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації,
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3» (далі - Товариство, позивач, скаржник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, у якому просило:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на промисловому майданчику №2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Загорська, буд. 15;
- зобов`язати відповідача видати позивачу дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на промисловому майданчику №2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Загорська, буд. 15.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3» Свистун Руслан Миколайович 30 червня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (частини першої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року №2806-IV (далі - Закон №2806-IV), статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року №2707-XII (далі - Закон №2707-XII), Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302 (далі - Порядок №302), Порядку ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки та їх обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки» від 13 вересня 2022 року №1030 (далі - Порядок №1030)), а також порушення норм процесуального права (статті 2 КАС України) за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах.
Скаржник просить Верховний Суд, застосовуючи вищенаведені норми матеріального права, сформувати правову позицію про те, чи є тотожність фактичної поштової адреси, логістичного зв`язку та відстані між виробничими майданчиками суб`єкта господарювання належною та законною підставою для кваліфікації поданих документів як таких, що містять «недостовірні відомості», та подальшої відмови у видачі окремого дозволу на викиди для технологічно відокремленого промислового майданчика суб`єкта господарювання.
Скаржник наголошує, що відповідач вийшов за межі власних дискреційних повноважень та протиправно підмінив поняття «правова оцінка» і «недостовірні відомості». Позивачем були подані достовірні фактичні та технічні дані щодо адреси, джерел викидів та обсягів забруднення. Неузгодженість правових позицій сторін щодо віднесення джерел викидів до певної групи чи об`єкта є виключно юридичним спором, а не поданням викривлених параметрів. Запорізька обласна державна адміністрація не має права перебирати на себе функції Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо адміністрування об`єктів першої групи або примусово блокувати право підприємства на окремий розгляд документів для автономного заводу.
Крім того, скаржник вважає незаконним застосування судами роз`яснень листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та вигаданого «критерію 500 метрів», оскільки листи міністерств є лише службовою кореспонденцією інформаційно-роз`яснювального характеру, не мають нормативного характеру та не є джерелом права. Всупереч вимогам Закону №2806-IV, який встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозвільного документа виключно законами, суди фактично дозволили дозвільному органу розширити цей перелік.
Скаржник зазначає, що дії суб`єкта владних повноважень та судові рішення порушують принцип належного урядування та практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Суханов та Ільченко проти України» та «Лелас проти Хорватії», оскільки закон має бути доступним, чітким та передбачуваним, а державні органи повинні діяти послідовно.
Також скаржник вказує на безпідставне ототожнення судами екологічних об`єктів та об`єктів підвищеної небезпеки. Закон №2707-XII та Порядок №302 оперують терміном «об`єкт» виключно з огляну на наявність стаціонарних джерел викидів та їхнього групування, а не за ознакою спільної поштової адреси. Жодна екологічна норма не містить обмеження «одна адреса - один дозвіл».
Суди, на думку скаржника, також проігнорували технологічну та функціональну автономність об`єктів, а також факт проведення окремих процедур оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону №2806-IV для кожного майданчика, оскільки державний орган не може в одних правовідносинах розглядати виробництва як окремі об`єкти, а в інших - відмовляти у розгляді документів, посилаючись на їхню нерозривність та єдність.
У касаційній скарзі Товариство просить Верховний Суд скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частини першої статті 4-1 Закону №2806-IV, статті 11 Закону №2707-XII, Порядку №302, Порядку №1030, перевірки дотримання положень статті 2 КАС України та з метою формування відповідного правового висновку Верховним Судом.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі №280/9207/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам`яний кар`єр №3» до Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Витребувати із Запорізького окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №280/9207/25.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа