"21" липня 2026 р. Справа № 363/4525/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П. розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 про встановлення факту перебування дітей на утриманні,-
ВСТАНОВИВ:
16.07.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив визнати факт перебування неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на повному утриманні заявника.
Перевіривши матеріали заяви та долучені до неї документи, судом встановлено такі недоліки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК України - суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, в тому числі і перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України - справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (ч.1 та ч. 2 ст. 318 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.10.2023 року по справі за №607/1612/23 вказано, що загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено:
- який факт заявник просить встановити та з якою метою;
- причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
- докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Заявником, в порушення вимог ст. 318 ЦПК України не зазначена мета встановлення вказаного факту.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 294 ЦПК України - справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Водночас суд встановив, що у поданій заяві заявником невірно визначено процесуальний статус учасників справи, оскільки замість заінтересованих осіб зазначено відповідачем - ОСОБА_3 . Крім того, заява не містить повних анкетних даних ОСОБА_3 , зазначено лише його рік народження, без наведення інших необхідних відомостей щодо адреси його місця реєстрації, проживання, номерів засобів зв`язку, електронної пошти тощо, що необхідно для розгляду заяви та належного повідомлення вказаної особи.
Заявником не зазначено в заяві мети встановлення зазначеного факту, а в залежності від цього не визначено коло всіх заінтересованих осіб (як то Міністерство оборони, військова частина, РТЦК та СП тощо).
Заявником, в порушення вимог ст. 177 ЦПК України, не додано до заяви її копій з додатками для вручення всім заінтересованим особам.
Крім того, згідно п.п. 1, п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1331,20 грн. З матеріалів справи вбачається, що заявником не сплачено судовий збір, оскільки до заяви не додано квитанції про сплату судового збору.
Щодо посилання заявника на звільнення його від сплати судового збору як такого, що має посвідчення УБД, суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22.10.1993 року за №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон за №3551-XII). Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у ст. 12 цього Закону.
Відповідно до п. 18 ст. 12 Закону за №3551-XII, учасникам бойових дій (ст. ст. 5, 6) надаються такі пільги: зокрема, зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Аналіз п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону «Про судовий збір» в сукупності з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
В той же час заява про встановлення факту перебування на утриманні не стосується пільг, доплат чи інших соціальних гарантій заявника, як учасника бойових дій, та не пов`язана з наявністю/відсутністю у нього статусу учасника бойових дій. А відтак, в даному випадку статус учасника бойових дій не надає заявнику пільги щодо сплати судового збору.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Згідно із ч.1 ст. 185 ЦПК України - суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суддя приходить до висновку, що заяву слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків з урахуванням положень ч. 2 ст. 317 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 177, 185, 260, 268, 294 ЦПК України, суддя -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 про встановлення факту перебування дітей на утриманні - залишити без руху.
Встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз`яснити заявнику, що у разі невиконання вимог ухвали, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Дьоміна