Справа № 569/15042/26
Номер провадження 2/570/2783/2026
У х в а л А
20 липня 2026 року м.Рівне
Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Штогуна О.С., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення, -
в с т а н о в и в:
Представник позивача - адвокат Шевчук Віктор Сергійович, звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2026 року справу передано за підсудністю до Рівненського районного суду Рівненської області, оскільки за інформацією з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2926568 від 24 червня 2026 року місце проживання відповідача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд дійшов такого висновку.
Справа підлягає розгляду в місцевому загальному суді у порядку цивільного судочинства на підставі ст.19 ЦПК України (предметна юрисдикція) та ст.23 ЦПК України (інстанційна юрисдикція).
Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц зазначено, що "виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Отже, Верховний Суд не одноразово зазначав, що вимоги про стягнення заборгованості за житлові послуги повинні розглядатись за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.
За інформацією з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2926568 від 24 червня 2026 року місце проживання відповідача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається зі змісту пред`явленої позовної заяви, між, ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення від 06 червня 2023 року.
Згідно п.1.1. Договору орендодавець зобов?язується надати Орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 4.1. Договору розмір орендної плати становить 4500,00 грн за один місяць, що є еквівалентом 123,06 доларів США (офіційний курс долара НБУ на день підписання Договору становить 36,5686 грн.)
Відповідно до п.4.5. Договору вартість всіх наданих комунальних послуг опалення, електроенергія, водопостачання, каналізація, прибирання прилеглої території, вивезення сміття та внески на управління багатоквартирним будинком ОСББ "Рівне Б-65", оплачуються щомісячно Орендарем додатково не пізніше 10 числа поточного місяця на підставах виставлених рахунків комунальними підприємствами та ОСББ.
Матеріали позовної заяви свідчать, що предметом даного позову є стягнення заборгованості по договору оренди нежитлового приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_2 у розмірі 30563,69 грн, яка складається з: орендної плати у розмірі 11250,00 грн, оплати за комунальні послуги у розмірі 17552,68 грн, 3 % річних у розмірі 133,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 1164,33 грн.
Таким чином, визначення підсудності здійснюється за загальними правилами, регламентованими ч. 1, 2 ст.30 ЦПК України за місцезнаходженням цього майна або основної його частини, а відтак відноситься до територіальної юрисдикції Рівненського міського суду Рівненської області.
Недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду, відповідно до ч.1 ст.378 ЦПК України.
З наведеного суд приходить до висновку, що якщо суд помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресату, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої ст.38 ЦПК України. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19 (провадження № 11-871ав19).
Беручи до уваги вказані обставини, Рівненський районний суд Рівненської області не може розглядати вказану справу, яка не віднесена до його підсудності в силу вимог ст.30 ЦПК України, тобто не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої ст.6 Конвенції.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, в тому числі, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України).
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення підлягають поверненню для розгляду за виключною підсудністю за територіальною юрисдикцією до Рівненського міського суду Рівненської області.
Керуючись ст. ст. 19, 30, 31, 353, 354, 378 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в:
Передати справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення - за підсудністю на розгляд в Рівненський міський суд Рівненської області.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Штогун О.С.