УХВАЛА
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 203/780/25
провадження № 61-8021ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Світловодської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 18 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на Виконавчий комітет Світловодської міської ради, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 18 листопада 2025 року залишено без змін.
10 червня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2026 року в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема, уточнення мотивувальної та прохальної частин касаційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції, сплати судового збору, надання копії касаційної скарги всім учасникам справи, надання уточненої редакції касаційної скарги із зазначенням та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
06 липня 2026 року до Верховного Суду надійшла уточнена редакція касаційної скарги ОСОБА_1 , до якої долучено квитанцію про сплату судового збору.
Проаналізувавши надані на усунення недоліків матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги заявником не усунуто у повному обсязі.
Так, в уточненій касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ЦПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, та позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Верховний Суд вважає, що заявник не виконав вимоги ухвали від 17 червня 2026 року та не зазначив підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування, зокрема, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України належним чином не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів, про що заявником не зазначено.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Також, ОСОБА_1 не надано копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Отже, ОСОБА_1 недоліки, визначені ухвалою суду від 17 червня 2026 року не усунув у повному обсязі.
Викладені обставини унеможливлюють відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та зумовлюють такі процесуальні наслідки, як повернення касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Світловодської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських праввважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров