Справа № 509/3294/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
заявника ОСОБА_1
заінтересованої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи : ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні, -
ВСТАНОВИВ :
19 травня 2026 року, ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною заявою в порядку окремого провадження, в якій, з метою отримання відстрочки від призову - просив суд, встановити юридичний факт того, що він приймає постійну участь в утриманні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказуючи у заяві, що спір про цивільне право щодо цієї дитини відсутній.
В судовому засіданні заявник підтримав свою заяву, яку просив задовольнити.
Заінтересована особа проти задоволення заяви не заперечувала.
Заслухавши думку сторін, суд дійшов наступного висновку.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
В силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то зазначене питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Тому в цій справі - наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов?язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (Постанова ВС у складі другої судової палати КЦС № 613/1674/23, провадження № 61-5903св24).
В своїй Постанові від 11 квітня 2019 року (справа № 712/13263/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Крім того, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору - на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності) в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства).
Як наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ - кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Згідно до конвенціи?ноі? практики ЄСПЛ суду з прав людини - право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, які повинні також бути пропорціи?ними, щоби законна мета застосованого обмеження не зводила нанівець зміст конвенціи?ного права на суд. Право на доступ до суду повинно бути практичним і ефективним, що у світлі недопущення зловживання процесуальним правом також означає позитивний обов`язок держави, у тому числі суду, забезпечити ефективний розгляд справи після відкриття провадження у справі.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другоі? сторони, справи «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands», рішення ЄСПЛ від 27 жовтня1993 р., заява No 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення ЄСПЛ від 23 жовтня1996 р., заява No 17748/91, п. 38.
Обмеження права на доступ до правосуддя відповідатимуть п. 1 ст. 6 Конвенціі? за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між засобами, що використовуються, і поставленою метою, справа «Бруаль Гомес де ля Торре проти Іспаніі?» (рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року).
Обов`язком заінтересованоі? сторони є прояв особливоі? старанності при захисті своі?х інтересів, справа «Тои?шлер проти Германіі?» (Тeuschler v. Germany), заява No 47636/99 (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року).
Заявник - зобов`язании? демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо и?ого, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, справа «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспаніі?» (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 р.).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознаи?омитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них, справа «Ruiz-Mateos проти Іспаніі?», рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року (заява № 12952/87, п. 63).
Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь діі? щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні, справи «Цихановськии? проти Украі?ни» (рішення ЄСПЛ від 6 вересня 2007 року, заява № 3572/03), та «Коновалов проти Украі?ни» (рішення від 18 жовтня 2007, заява № 13242/02).
Обов?язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору, а нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Це не є порушенням прав учасників спору. Європейський суд з прав людини у своїй практиці висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства"). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першоі? статті 6 згаданоі? Конвенціі? (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі No 36655/02 «Смірнова проти Украі?ни», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі No 30979/96 «Фрідлендер проти Франціі?» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти Украі?ни»).
В своі?х рішеннях, Європеи?ськии? суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти Украі?ни", пункт 28, No 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежніи? та такіи?, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти Украі?ни", пункт 24, No 26976/06, від 20.01.2011).
Принцип неприпустимості зловживанням процесуальним правом витікає із принципів змагальності, рівності та пропорціи?ності, як елементів загального принципу верховенства права.
Захищене статтею 6 ЄКПЛ право на справедливии? судовии? розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншоі? сторони, у тому числі отримувати копіі? матеріалів справи та доказів, та отримувати належну нагоду брати участь у провадженні перед судом з метою коментувати чи спростовувати і?х. Рівність процесуальних засобів, які гарантують доступ до правосуддя, згідно до конвенціи?ноі? практики ЄСПЛ включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; не допущення судом свавільного мотивування рішень.
Згідно до конвенціи?ноі? практики ЄСПЛ - право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, які повинні також бути пропорціи?ними, щоби законна мета застосованого обмеження не зводила нанівець зміст конвенціи?ного права на суд. Право на доступ до суду повинно бути практичним і ефективним, що у світлі недопущення зловживання процесуальним правом також означає позитивнии? обов`язок держави, у тому числі суду, забезпечити ефективнии? розгляд справи після відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ЦПК України - суд не повинен з`ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача (його представника) в судове засідання і ці обставини можуть бути підставою для постановленої судом ухвали про залишення заяви без розгляду, оскільки суд діє в порядку, встановленому Законом.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував в своїх рішеннях про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів - мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції (ЄКПЛ) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, так як міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», пр. 58 від 10.02.2010 р.).
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України - якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що факт перебування на утриманні ОСОБА_1 малолітньої дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, тому в даному випадку наявні всі підстави для залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст. 294 ЦПК України, ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, практикою ВС, суд, -
УХВАЛИВ :
1.Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи : ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні - залишити без розгляду ;
2.Роз?яснити заявнику його право на зверненя до суду на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судової ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повної судової ухвали.
Повний текст ухвали складений та підписаний 22.07.2026 р.
Суддя Гандзій Д.М.