ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
22 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3815/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову,
У С Т А Н О В И В:
22 липня 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій він просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду у справі.
Заяву обґрунтовано тим, що 11 березня 2014 року між ним та громадянкою Чеської Республіки ОСОБА_2 було укладено шлюб, в якому народилися троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 02 жовтня 2020 року заявник та його колишня дружина в межах провадження про розірвання шлюбу уклали нотаріально посвідчену угоду про врегулювання порядку здійснення батьківських прав та утримання дітей після розлучення. Згідно з умовами вказаної угоди місцем проживання дітей визначено місце проживання матері в Чеській Республіці, встановлено порядок спілкування батька з дітьми, а також передбачено обов`язок позивача сплачувати аліменти у загальному розмірі 1020 євро щомісяця (по 340 євро на кожну дитину). Рішенням Окружного суду міста Брно від 13 січня 2021 року розірвано шлюб між позивачем та його колишньою дружиною, після чого ОСОБА_1 повернувся до України, де проживає на даний час. Разом з цим у заяві вказано, що з моменту укладення угоди про врегулювання порядку здійснення батьківських прав та утримання дітей після розлучення заявник належним чином та своєчасно виконує обов`язок зі сплати аліментів, заборгованість зі сплати яких у нього відсутня, на підтвердження чого до заяви додано нотаріально посвідчену заяву колишньої дружини ОСОБА_1 від 16 червня 2026 року про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, відповідь Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області від 08 липня 2026 року про відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо заявника, а також інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність у ньому відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 статусу боржника. У зв`язку з цим заявник вважає, що незважаючи на проживання дітей разом із матір`ю в Чеській Республіці, саме він фактично здійснює їх матеріальне утримання шляхом регулярної сплати аліментів у розмірі, визначеному рішенням компетентного суду Чеської Республіки. Відповідно, на думку заявника, він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов`язаний, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років, оскільки заборгованість зі сплати аліментів у нього відсутня. Вказано, що з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації заявник неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 з відповідними заявами та документами, якими, на його думку, підтверджується наявність у нього права на відстрочку, однак у задоволенні таких заяв було відмовлено та повідомлено, що заявник підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Заявник не погоджується з такими діями ТЦК та СП і вважає, що наразі існує реальна загроза призову позивача на військову службу, що унеможливить належну реалізацію права на надання (оформлення) відстрочки та ускладнить ефективний захист та поновлення порушених, на думку заявника, прав. Так, останній вважає, що у разі призову його на військову службу під час мобілізації він набуде статусу військовозобов`язаного і втратить право на відстрочку, реалізація якого можлива лише у разі наявності статусу військовозобов`язаного. Відповідно, зазначене призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення вимог заявника про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_7 надати (оформити) ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Крім цього у заяві вказано про те, що 18 липня 2026 року заявник отримав засобами поштового зв`язку повістку від 12 липня 2026 про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 22 липня 2026 року о 09 год. 00 хв., що, на його думку, свідчить про вчинення відносно нього активних дій, спрямованих на призов на військову службу під час мобілізації.
Розглянувши заяву про забезпечення позову до пред`явлення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд виходить з того, що у поданій заяві не наведено обставин та, відповідно, не надано належних та достовірних доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_8 по відношенню до ОСОБА_1 дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією саме станом на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову.
Суд звертає увагу на те, що додана до матеріалів заяви повістка №8194781 містить відомості про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 на 22 липня 2026 року о 09 год. 00 хв. лише з метою уточнення даних, в такій не зазначено про обов`язок прибуття ОСОБА_1 до ТЦК та СП саме з метою відправки його до військової частини для проходження військової служби.
Жодних інших доказів на підтвердження обставин вчинення уповноваженим ТЦК та СП дій, пов`язаних саме з призовом ОСОБА_1 на військову службу (зокрема, наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, мобілізаційне розпорядження або повістка на відправку ОСОБА_1 до військової частини, відповідно до якої останній зобов`язаний був би з`явитися до уповноваженого ТЦК та СП у визначену дату та час з метою його подальшого відправлення у розпорядження військової частини для проходження військової служби), до заяви про забезпечення позову не надано.
Доводи заявника, які наведено ним у заяві про забезпечення позову, суд оцінює критично та вважає безпідставними, адже такі ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджуються належними доказами.
Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність призову його на військову службу під час мобілізації, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Звертаючись до суду з цією заявою про забезпечення позову, позивачем не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Самі по собі суб`єктивні переконання заявника у можливому вчиненні відносно нього протиправних дій щодо призову на військову службу не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.
Обґрунтованих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, заявником також не наведено.
Крім цього, вирішуючи поставлене заявником питання, суд звертає увагу і на таке.
Згідно змісту доданої до заяви повістки, у ній зазначено про обов`язок ОСОБА_1 з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 22 липня 2026 року о 09 год. 00 хв. Проте, як вбачається з відомостей протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову зареєстрована у Чернівецькому окружному адміністративному суді та розподілена між суддями 22 липня 2026 року о 10 год. 28 хв. й одразу після цього передана на розгляд визначеному головуючому судді Лелюку О.П.
Наведене свідчить про те, що станом на час надходження до суду указаної заяви про забезпечення позову сплив час, зазначений у повістці про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Тобто, повістка №8194781 фактично вичерпала свою дію, а тому посилання заявника на неї в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює критично та відхиляє.
З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову. Отже, заява задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк